​​Ти
як весняне пробудження
як гарний спогад
Ти той дотик що робить мене у цю мить живим
але знаєш
краще Я буду з кимось щасливий поряд
аніж за Тобою тужитиму в сон і в дим

Ти
навесні обернешся на русалчину пісню
Ти
станеш для мене згубніше сотні мавок
бо мавки вбивають одразу
смертельно
наскрізно
а твій холод повільно зморозить і птицю жару

Ти
весною розтанеш як купа снігу
Ти
навесні розквітнеш як поле й луки
ну а Я навесні відкоркую ще bonum vinum
і вквітчатиму в рими сірі квітки розлуки.

© Павло Градський

цей лютий - немов дорога, якою я йду до себе

​​В тобі тисячі слів
І мільйони пауз.
Океани натхнення
І моря без назв.
В тобі мінімум «ні»
І максимум стверджень.
Ти буваєш за планом,
Часто - без попереджень.
В тобі ніжності крихти
І пристрасті сила.
Випиваєш до дна -
І даруєш крила.
В тобі чесності глиба,
Ти - над прірвою каверз.
В тобі тисячі слів
І мільйони пауз...

© Ох. Дана

​​Той чоловік, що іноді спить зі мною,
ходить в легкому светрі і темній куртці,
без рукавиць і з голою головою,
навіть взимку в міста безжальній пустці
почувається добре, як під водою.
Той чоловік ламається дуже рідко.
Каже тоді: зсередини я вже гнилий, зелений,
мертвий, як гриб. Не торкайся до мене, рибко.
Він розпихає дріб’язок по кишенях,
часом зі мною він, й спить потім міцно й глибоко –
так само, як коли спить без мене.
Той чоловік ніби давно переїв цих дослідів,
Експедицій за межі себе і межі серця,
І за будь-які інші межі. Але найкраще він спить вже вдосвіта,
І уві сні сміється,
Ніби говорить – все, що стається із нами – найсвітліші, безцінні досвіди,
Допоки стається, допоки все ще стається.

© Катерина Бабкіна

​​​​А знаєш, мам, мені здається
Немає в світі злих людей,
Є ті, що долею розбиті,
Є ті, що не знайшли дверей.
Є ті, що віру загубили
Чи душу втратили колись,
Є ті, кого раніше вбили,
Є ті, хто ще не бачив сліз...
Зневірених багато в світі,
І безліч втомлених людей
Є ті, які хотіли жити,
Та не знайшли в житті ідей.
Є ті, що втратили довіру,
Що загубились між брехні,
Чи подались шукати долі
Й життя прожили на війні.
Є люди, що забули совість,
Є люди, що забули страх
А є звичайні перехожі,
А в їх серцях панує крах.
Та їх усі вважають злими,
Їм кожен в душу наплює
Але ж вони - не є злі люди
В них, мабуть, також серце є...

© Галина Кізілова

​​я заплуталась в способах жити
і в засадах всіх вірних основ,
тут – любити, а тут – не любити,
тут чекати й не вірити знов

дуже важко зійти з дороги
і потрапити до бездоріжь,
там де ріки – суцільні пороги,
а за спиною заздрісний ніж

все приємне завжди швидкоплинне,
все погане – у серці, мов сталь,
і платити за щастя хвилинне
може тільки моя печаль

це, здається, лише формальність,
що існує в моїй голові,
але в цьому і є геніальність
усього прожиття на землі

будувати плани не варто,
всі вони розбиваються вщент,
мрія ж дихає тим азартом,
що підштовхує йти вперед

де не глянеш – якась перепона,
і проблема – це кожен з нас,
на словах обійшли всі закони,
залишивши лиш обривки фраз

я не прагну шукати рамки
серед ласих суцільних меж,
поваліть усі вежі і замки,
бо на небо все це не візьмеш

залишіть лише спокій і спогад
й задоволені тихі думки
про всіх тих хто зі мною поряд
як ішов, так і буде іти
© J. F.

​​Ти ніколи не будеш такою, якою тебе хочуть бачити інші
Ти завжди будеш дурною для тих, хто вміє писати вірші
Ти завжди будеш сліпою, для тих хто «по номерах» навчивсь малювати
Ти завжди будеш глухою, для тих, хто на гітарі уміє грати
Ти завжди незграбна , стаючи на підбори,
Бо всі ж в нас моделі з обкладинки VoGue
Ти завжди нахабна на всіх буржуазних зборах,
Бо не знаєш усіх французьких зірок.
Ти не вмієш робити шпагат, не танцюєш самбу,
Не уявляєш як виглядає агат, не зможеш спроектувати дамбу
Для тебе чужим є слово «АйТі»
Ти геть не знайома із фотошопом,
Ти навіть не граєш у фрізбі і жодного разу не їздила автостопом. ..
Та хіба це важливо, хіба в цьому сенс?
Не стань в’язнем свого Бухенвальда!
Бо ж навколо давно вже не декаденс,
Прошу, не чини як Доріан Оскара Вальда

© Ілона Мартинець

​​цей червень як вирок для тЕбе і мЕне
як доказ що можна дійти до мети
і кров, що бурхливо пульсує по венах
несе вже щось більше ніж просто "я-ти"

цей червень як поділ на до і на після
як світло в безмежних тунелях пітьми
маячать знамена і точаться вістря
боротися й далі щоб зватися "ми"

© dmitropoet

​​Ну привіт, мій коханий ніхто
Як живеш, де ти ходиш, блукаєш
Де купив це прекрасне пальто ?
Скільки мов іноземних вже знаєш?
Ти десь там, а я тут у пітьмі
Все мандрую чужими світами
І питаю все: варто чи ні ?
Називати людей кораблями
Ненавидіти твоє ім'я
І стирати уявну межу
Підійди і тихенько дивись
А я все вже сама розкажу
Ти тримаєш руками горло
Не торкаючись пальцями тіла
Чогось мучиш мене так довго
Й не кажи, що сама так хотіла
Чи живий ти ще, ходиш, блукаєш
І чи носиш те кляте пальто?
Серце шалено вбивається, знаєш
Знаєш, мені ще не всеодно

© Гринів Марта

​​…

Ти був моїм в моменти гіркоти,
І був моїм весь час, коли й не мрієш,
Серед людської вроди і краси,
Ти вибрав душу, душу! Розумієш?

Ти серцем все однаково відчув,
Ти потопив мене й сам потопився,
Якщо кохання пекло, а я зло,
То бувши янголом, ти б навіть не молився.

І лікарів не треба, й ліків теж,
Ніч не рятує, не втішає днина,
Не допоможе золото, скарби,
Людині скарб і лік лише людина.

© Di.

​​Закохайся у мене раптово,
Не тривож туманом обтяжені сни.
Говори. Зі мною. Говори колисково.
Залишся до нескінченної весни.

Дозволь увійти в твоє життя грозою,
Градом, бурею, торнадом,
Та торкаючись, ставати весною
З оберемком квітів у спадок.

Щоб залишитись до нескінченної весни,
Говорити. З тобою. Говорити колисково.
Не обтяжувати вже обтяжені сни
І закохатися в тебе раптово.

© Іва

​​Закричати так голосно,
щоб почув увесь світ
як ти звільняєшся від тягару,
що з року в рік в тобі все більше ріс.

Очі, які наповнились слізьми -
не втерти, щоб одразу сховати сліди.
Дозволити собі так розридатися,
щоб нáчисто змило увесь макіяж,
який завжди виручав,
вправно замасковував втому
тих недоспаних ночей,
коли «накривало» і думалось
поскоріше б... день?

Засміятись так голосно,
щоб до відлуння, до здивування людей!
У тебе чудова посмішка, користайся нею частіш :)

Співати. Усією душею,
і так дзвінко, щоб злитись з природою воєдино.
Тссс.. послухай!
Така ідилія.

Вдихнути. Затамувати подих.
Видих. А всередині така легкість і свобода.
І вже фраза «сама не своя» тебе не стосується.
Нарешті і в тобі життя завирується!

© olenyatko.o

​​я надаю болі присмак спокою,
застерігаючи себе не боятися синців,
що вбираються в моє ніжне,
ніким не займане тіло,
а перед виходом з квартири
злизувати кров зі своїх губ,
яка виглядає як сік від вишень
і відразу стає солодко,
але ніяк не боляче
як було тоді,
коли я обіймала себе,
щоб торкнутися місця,
де колись були мої крила,
але їх відірвали
і тепер я змушена
не називати себе янголом

© @yaisderevo

​​Вона п'є какао лише з молоком
Нігті покриває прозорим топом.
Не любить клуби і всілякі тусовки,
А улюблений одяг - звичайні оверсайз футболки.
Вона не носить короткі спідниці,
(навіть влітку не вдягає шорти)
Шукає порятунок у книзі
І не задумується, коли відповідає на питання "хто ти?"
Її не кличуть на побачення, не запрошують в кіно,
Та Вона вдає, що їй всеодно...
Завжди зайнята - має купу "друзів",
Цьогоріч вступає до одного з найпрестижніших ВУЗів,
І спалює всі мости...
Вона нарешті стане собою,
І заговорить з життям на "ти".

"Спогад"
© Mary. K

​​Сиділи поруч,ніби два світи -
Один успішний, вишуканий, ладний,
З великим бізнесом, з фінансами на "ти",
А другий непобритий, безпорадний.
Сиділи поруч, і ні слова з вуст,
Сиділи мовчки, теребили руки.
Гнітюча тиша. Чути лише хруст,
Що видавав якісь невидні рухи.
І два світи єднало лиш одне -
Ці два столи, зісунуті докупи,
Гіркий, тривожний запах хризонтем,
Бліде обличчя на подушці, руки...
Їх поєднала ця німа краса,
Яка до них ніколи не вернеться,
Ця пелюстками вквітчана коса
І образок в руках побіля серця

© Ігор Федчишин

​​я напишу тобі лист і загорну любов‘ю,
а ти прочитай його перед сном
коли спокій в душі й мир за вікном
слова не дозволять обнятись з журбою
ти тільки читай, читай перед сном.
в рядках десь відчуєш мої вуста , й очі блакитні побачиш
у них лиш кохання й ота чистота,
і море і хвилі й неосяжна затиш.
надіюсь, читаєш...
читай між рядками
там про смуток і біль, про розлуку й печаль
про те як ця відстань наділа вуаль
і про те як брожу між стежками.
але знаєш, ти не дивись між рядки
там суму мого так багато.
ти краще читай ті веселі байки, які написала, щоб тебе не займати.
А! До речі, там ще про сад, де колись ми з тобою блукали
поверталась щаслива, а тепер йду назад у сльозах
і з тобою лише я думками.
ти пробач, якщо все ж таки туга взяла за плече
я ж не хотіла, мій милий
намагалась сховати те, що пече,
та напевно відчув ту нудьгу і мене ти безжалісно викрив.
я чекаю тебе
і ночей я не сплю,
все терзаюсь думками
чи згадаєш полонену кохану свою, чи забудеш мене вже на ранок?
я надіюсь, ти все прочитав
перед сном як я і просила?
ти тільки дай мені відповідь
й напиши, що чекав і скажи чи я тобі снилась.

© Ale