Я давно не пишу сюди систематично постів, як це було раніше, тим більше про кіно чи музику. І не те щоб немаю часу, просто так мчить все навколо, коли ти перебуваєш в еміграції, що ті прості речі, на які раніше ти знаходила ресурс, зараз просто здаються неважливими і типу можуть почекати. А насправді відповідного моменту ніколи не буде, або робиш зараз, або – забий. Тому в якомусь сенсі я поки що забила, але намагатимуся🙌🏼.

Але про POOR THINGS мовчати не можу. Приголомшливий, чарівний та неймовірно красивий. Я вже не пам'ятаю, щоб кіно мене так вражало після початку війни. А тут як ковток свіжого повітря, і ти просто хочеш, щоб воно не закінчувалося. Емма Стоун – богиня. Вона завжди була моєю крашихою, але тепееер. Стільки захоплення я давно не відчувала (нехай вибачать мене фанати Дюни). Загалом, якщо ви ще не бачили, то біжіть дивитися, якщо бачили, то поділіться вашим «вау», щоб підштовхнути тих, хто ще сумнівається.

«Ось, до речі, коли мені було 12, я не розуміла, чому у дорослих масло не стріляє під час готування, а в мене стріляє. Тепер розумію, що стріляє, просто дорослим просто похуй — цей біль від пари крапель розпеченої олії не зрівняється з екзистенційною кризою»