Колись колеться в грудях,
Колись ниє в печінках
колись було краще,
Колись живе всередині тебе
тягучими ідеалізованими спогадами
і періодично, ніби кігтями по дошці,
шкрябає твої ребра зсередини,
від чого під ними стає так тепло,
що Колись обпікає пальці, далі -
руки, тіло, і загоряється повністю,
і горить так яскраво, як Тепер
не горіло ніколи, і не горітиме, мабуть,
хіба в конвульсіях передсмертних,
прямо перед тим, як зникнути, щоб
назавжди перетворитись в Колись.
таке от бунтарство тихенької дівчинки, яку ніхто ніколи не помічав,
у жінку з яскравим мейком і
зататуйованим тілом,
на яку кожен порядний перехожий,
має таки обернутися,
має таки обговорити з сусідом,
має таки показати реакцію:
маятник раз від відрази до захвату,
два від відваги до страху і паніки,
три від вітрини до кутової полиці.
ти посередині, на вітрині Колись,
гарно блищить від сонячних променів,
хитається маятник,
дивляться перехожі,
ти так і стоїш посередині. так і стоїш..
14.02.2025
>>Click here to continue<<