Відповідаючи на коментарі під нашим останнім дописом про вплив українського агросектору на євроінтеграцію

Що ми мали на увазі під «демпінгом»? Чи стандарти ЄС знизять конкурентоспроможність українського агросектору? Для чого говорити про дотації, якщо бізнес і так хоче в ЄС?

👉 Роз'яснення нашої старшої економістки Яни Охріменко.

1) Агрохолдинги можуть демпінгувати на європейському ринку. Я, можливо, зрозумів би, якби ми говорили про труби чи нафту, але аграрний ринок максимально наближений до умов чистої конкуренції, в якій ціни "пляшуть" від світового ринку (принаймні на наші експортні товари), тому про який демпінг в чистій конкуренції може йти мова - дивно чути.

«Демпінг» української агропродукції на ринках ЄС – це, скоріше, приклад спекулятивного твердження, що поширений в ЄС. Ми вжили цей термін саме в такому значенні, але, маємо визнати, це було неочевидно. Звісно, не йдеться про те, що українські виробники свідомо занижують ціни на власну продукцію нижче собівартості, аби поставити європейських конкурентів у невигідне становище – лише про те, що українські виробники низки агропромислових товарів здатні експортувати до ЄС за цінами нижчими, ніж внутрішні ціни ЄС.

Інше питання – наскільки доцільно застосовувати модель чистої конкуренції та вільного ринку для сільськогосподарських ринків ЄС, зважаючи на САП (спільну аграрну політику) та інші чинники. В європейській аграрній моделі, існування українського виробника якраз запроваджує елемент вільного ринку, оскільки наш експортер не отримує дотацій на переховування зерна і має стимули до швидкого продажу продукції через логістичні обмеження. Тому не варто очікувати, що українська аграрна продукція буде продаватися в ЄС за тими ж цінами, що і продукція європейського виробника.

2) Про стандарти ЄС. Так, треба буде вкладатись бізнесу в першу чергу, і державі в частині інфраструктури контролю та моніторингу. Це безумовно збільшить собівартість. А от чи знизить конкурентноспроможність - не факт. Тут бінарна задачка - або виробник конкурентноспроможний або ні.

Звісно, інноваційність і здатність виробника адаптуватися до мінливого ринку залежить від самого виробника. Проте, ігнорувати ринкові умови, що формують собівартість – це все ж недоцільно. У своїй оцінці, ми відштовхувалися від припущення ceteris paribus, тобто, усіх поточних обмежень, із якими стикаються українські аграрії – сюди входять необхідність модернізації з огляду на зміну у структурі робочої сили (більше жінок та людей з інвалідністю), дефіцит робочої сили, і так далі.

Припустимо, що compliance costs на рівні 10% не знищить вщент конкурентної переваги українського виробника (як Ви зазначаєте у своєму дослідженні). Проте, оцінки Єврокомісії 2014 року можуть бути не до кінця релевантними для України в 2025 році в стані повномасштабної війни – на нашу думку, це питання варте окремої дискусії.

Продовження у коментарях 💬

❤️ «Що з економікою?» 一 канал Центру економічної стратегії | підписатися

🟢 Ми в Instagram