Британія надішле Україні бомби Paveway IV, — повідомляє ВВС.

Paveway IV — дворежимна бомба з GPS/лазерним наведенням вагою 500 фунтів (227 кг).

Як смішно викручуваються руки телеграму ТІЛЬКИ погрозою прибрати з маркетплейсу

https://hottg.com/ukrain1an_news/50877

⚡️США поставили Украине ракеты ATACMS, включив их в мартовский пакет военной помощи, без публичных объявлений, сообщило агентство Reuters.

⚡️Оперативно-тактические ракеты ATACMS были дважды использованы против российских целей — Politico

То есть кошмарят только нелегально выехавших

Ну и тех кто давно уехал и положил на всех

Нормальок

https://hottg.com/stranaua/151962

В РФ досі активно діють католицькі та греко-католицькі спільноти (котрі зазвичай пліч-о-пліч ділять один храм), й власне запобігання початку їх переслідувань, як на мене, одна з причин стриманої політики висловлювань з боку Папи Франциска

Європа бачила Боснійську війну, проте наш конфлікт за масштабами перевершив його – не буде хибним сказати, що наш конфлікт безпрецедентний для Європи на багатьох рівнях: масштабі, залученості, та геополітичних наслідків того що відбулося та того що нас ще очікує.

Відповідно, безпрецедентною ця війна є й для нас – ми перебуваємо в максимально екстремальній ситуації, на межі життя та смерті, ніби головний герой кінострічки, що з усіх сил намагається відсунути руку ворога з ножем від свого горла – проте через державний масштаб подібна ситуація максимального напруження розтягується не на секунди, а місяці та роки. Але весь цей час напруження ніколи не зникає – кожен тиждень, день та годину кожен українець переживає найбільш важливі для нього моменти життя – моменти, коли йому незупинно загрожує смертельна небезпека від рук ненаситного та безжального ворога, що продовжує ломитися на оперативний простір не рахуючись з втратами серед власного особового складу.

Проте людина – біологічний вид, зі специфічною для біологічного виду психікою, й на довгий період переживання подібних почуттів вона не розрахована, відповідно, навіть при незмінній критичності ситуації – повертається в спокійний стан.

Цей спокій добре відчувається на вулицях тилових міст. Звісно ж, люди навколо не відчувають скільки факторів має скластися, скільки зусиль має докласти держава та вони особисто, щоб вони прожили ще 5-10 років, а не їх разом з близькими витягали з-під завалів зруйнованих від КАБів будівель або намагалися стабілізувати після ударів заріном по табору біженців у Вінницькій області.

Єдиний, хто відчуває – це Держава.

Думаючи про перспективи війни напередодні неї, я думав, що моя доля – загинути від чергового удару авіабомбами по жилій забудові взятого в кільце Києва, що буде перетворюватися на Алеппо, коли ворог знищить наше ППО та почне облогу великих міст. Мисленно я встиг розпрощатися й з рідним Запоріжжям – очікуючи важкі міськи бої за лівобережну частину міста, що закінчились б підривом ДніпроГЕС для запобігання форсування ворогом акваторії Дніпра з подальшим затопленням місць, де я народився та виріс.

Проте цього не відбулося. Я недооцінив українську державу – поки я займався таким відірваним від справжнього життя ідіотизмом як отримання вищої освіти та побудовою кар'єри, держава планувала та направляла кошти, працівники українського оборонно-промислового комплексу обслуговували вже допотопні зенітні ракети та комплекси, армія займалась утриманням боєздатності, а багато небайдужих чиновників намагалися організувати хоч щось з нічого на цій бідній, богом проклятій землі.

Й в критичний момент вона продемонструвала себе. Мільйони були врятовані в ті дні й досі щоденно рятуються від навали зі сходу – в той самий час, як ці самі мільйони насправді не докладали жодних зусиль до підготовки до війни. За них встигли подумати та зберегти їх життя в найскладніший час.

Що може бути важливіше, ніж борг за своє життя та життя своїх близьких? Ніщо. Проте чи вимагала держава цей борг повертати? Я не відчув жодного разу – навіть зараз, після всіх посилень, держава поки що лише наполегливо просить, залишаючи можливість самостійно підготуватися та самому обрати підрозділ.

Продовження

Початок

Навіть коли ми всі стали цій державі безкінечно винні, вона, перебуваючи в смертельній небезпеці та намагаючись продовжувати захищати нас, жодної хвилини не переставала жаліти свої чада, продовжуючи виконувати соціальні функції, виплачуючи пенсії та забезпечувати безкоштовною освітою в умовах колапсу доходної частини бюджету. З християнською смиренністю держава дозволяла себе дурити, ухилятися від сплати податків та військового обліку та призову – за два роки (!) жодним чином не закручуючи гайки щодо ухилянтів, фактично не передбачивши жодних санкцій та не надаючи жодних екстремальних повноважень органам комплектації, котрі під тиском обставин перейшли до їх постійного перевищення, за що додатково "отримували" від керівницта. Навіть коли питання стало критичним – держава віднеслась з розумінням до людської слабкості, довго балансуючи між нормами котрі бажала б запровадити та відібрала найбільш демократичні санкції та впровадила їх з достатньою затримкою, щоб ухилятися й від них.

Ми, як цивільні так й військові, можемо безкінечно перелічувати недоліки системи на всіх рівнях – починаючи від несправедливих влк та некомпетентних офіцерів й закінчуючи корупцією в закупівлях у високих кабінетах. Проте в історичній перспективі, наша держава проявляє небачений альтруїзм – життя в нашому тилу не зрівняється з тим, як жили наші предки в часи Другої Світової, й 100 000 гривень з бойовими, мабуть, здавалися б астрономічною сумою для мого прадіда що воював Радянській армії, в котрій рядовий склад з "фронтовими" отримував 17 рублів – фактично воювавши безоплатно в набагато гірших умовах. В той самий час, безперестанку йде робота над покращенням умов життя та служби – будучи великим скептиком щодо можливості демобілізації в принципі як явища в подібних конфліктах, мене дивує, з якою впертістю держава не відмовляється від цієї абсолютно фантастичної ідеї й продовжує законодавчу роботу над такими нормами.

Наврядчи щось подібне було б за таких самих ввідних в Євросоюзі – страшно уявити, на які законодавчі обмеження у випадку війни з Росією пішли б країни-члени Альянсу, згадуючи наскільки суворо впроваджувалися обмеження, наприклад, під час епідемії COVID-19. Тимчасова комфортність життя на «заході» обумовлена лише тим, що у них поки що відсутні природні вороги – це певна золота доба, проте наївно вважати що це буде відбуватися вічно – не виключаю, що вже дітям та внукам тих, хто втікає за гарним життям в країни-члени НАТО та проклинає нашу Богом дану Державу, доведеться форсувати якусь Жовту Ріку в зареві ядерних вибухів, поки ті, що залишилися вірним своїй державі, будуть спокійно пити коктейлі на березі Дніпра, ставши непробивною стіною східного кордону Європи.