​​🕶 ЦРУ тісно співпрацює з спецслужбами України і вклало десятки мільйонів у їхню розбудову – WP

Видання поговорило з понад двома десятками нинішніх і колишніх українських, американських і західних співробітників розвідки і безпеки. Головні тези матеріалу:

▪️Співпраця між ЦРУ та Україною розпочалася після протестів 2014 року. Спершу вона була незначною, з огляду на занепокоєння тим, що в українські служби все ще значною мірою проникла російська ФСБ

▪️Для управління цими ризиками ЦРУ спільно з СБУ створили нове управління, яке зосереджується на так званих "активних заходах" проти Росії і ізольоване від інших підрозділів СБУ

▪️Допомагаючи в розбудові нового управління СБУ, ЦРУ паралельно розпочало ще більш амбітний проект з воєнною розвідкою України. У ГУР працювали молодші співробітники з меншим досвідом радянських часів, тоді як СБУ все ще сприймалася як пронизана російською розвідкою організація

▪️"Ми підрахували, що ГУР є меншою і більш гнучкою організацією, де ми можемо мати більший вплив", – сказав колишній співробітник американської розвідки, який працював в Україні.

"ГУР була нашою маленькою дитиною. Ми давали їм все нове обладнання і навчали їх". Офіцери ГУР "були молодими хлопцями, а не генералами КДБ радянських часів", – сказав він, – "тоді як СБУ була занадто великою для реформування"

▪️Занепокоєне тим, що застаріле обладнання ГУР, ймовірно, було скомпрометоване російською розвідкою, ЦРУ заплатило за нові штаб-квартири для воєнізованого підрозділу ГУР "Спецназ" та окремого управління, відповідального за електронне шпигунство. За словами офіційних осіб, нові можливості були приголомшливими

▪️Обидві структури ГУР, які фінансувало ЦРУ, були серед десятків ключових об'єктів, що стали мішенню російських ударів у перші дні війни

▪️Жага України до "летальних операцій" (Дугіна, Татарський) ускладнила її співпрацю з ЦРУ. За словами посадовців, після деяких операцій представники ЦРУ висловлювали занепокоєння, але не припиняли надавати підтримку

▪️Українські шпигуни розробили власну лінію поведінки щодо того, які операції обговорювати, а які тримати в таємниці

▪️Обидві служби певною мірою перетинаються, хоча офіційні особи кажуть, що СБУ, як правило, виконує більш складні місії з більш тривалим терміном виконання, тоді як ГУР має тенденцію працювати швидше

▪️Глибоке партнерство ЦРУ з Україною являє собою драматичний поворот для агентств, які десятиліттями перебували по різні боки холодної війни.

Частково через цю спадщину, за словами офіційних осіб, лише минулого року ЦРУ вилучило Україну зі списку "небратських" країн, які розглядаються як такі, що становлять загрозу безпеці, і контакти з їхніми громадянами для співробітників агентства заборонені без попереднього дозволу

🔻підписатися

Доктрина Байдена

У журналі Foreign Affairs вийшла велика стаття про зовнішню політику адміністрації Байдена від Джейка Саллівана, радника президента США із національної безпеки.

Стаття уже прославилася тим, що її початкова версія, яка вийшла у друкованому журналі кілька тижнів тому, оптимістично оцінювала прогрес на Близькому Сході. Ці слова did not age well; після атаки ХАМАС на Ізраїль 7 жовтня онлайн-версію матеріалу відредагували.

Але статтю цікаво почитати загалом — це одне із найдетальніших формулювань зовнішньополітичної доктрини Джо Байдена: відхід від трампівського ізоляціонізму, упевнена підтримка України, але разом із тим більший фокус на протидію Китаю.

▪️ Читати статтю: онлайн-версія • PDF друкованої версії (~30 хвилин на прочитання)
▪️ Читайте також: профайл Саллівана і його ролі в американській допомозі Україні від The New Yorker (~35 хвилин на прочитання)

​​Як найбагатші бізнес-династії Німеччини монетизували підтримку нацистів — презентація книжки у Києві
#реклама

Німецький промисловець Фрідріх Фліх одразу після Другої світової війни був засуджений за воєнні злочини, а потім відновив свій бізнес і став одним із найбагатших людей у світі. Феррі Порше у 1938 році добровільно долучився до СС, а після війни став одним із найбільших автомагнатів Німеччини.

Як бачите, після Другої світової денацифікація Німеччини була далеко не повною. Декотрі із найбільш високопоставлених нацистів були страчені, тисячі були засуджені до тюремного терміну, але багато тисяч нацистів та їх поплічників уникнули покарання.

Журналіст Давід де Йонг показує у своїй новій книзі «Нацисти-мільярдери. Темна історія найбагатших династій Німеччини», як найбагатші бізнес-династії Німеччини накопичили незліченні гроші та владу, підтримуючи звірства Третього Райху — і зберегли їх після повалення нацизму.

Український переклад книжки зараз у передпродажі в інтернет-магазині книгарні «Є» і очікується з 22 листопада, але кияни уже цього тижня можуть купити її і поспілкуватися з автором — 1 листопада о 19:00 в книгарні «Є» на Лисенка, 3 пройде презентація книжки.

Давид де Йонг особисто відвідає Київ, щоб презентувати свою книгу. Приходьте у середу о 19:00 у «Є» на Лисенка, 3 (це поруч із Золотими воротами та Оперою) — або дивіться онлайн-трансляцію на YouTube-каналі.

▪️ Читайте також: колонка Давіда де Йонга для The New York Times на тему книжки (~10 хвилин на прочитання)

​​Та сама стаття Time

Рік тому ми оглядали профайл Володимира Зеленського у журналі Time, який написав журналіст Саймон Шустер. Зараз президент знову потрапив на обкладинку Time, однак цього разу тон статті Шустера значно скептичніший.

Автор описує втому від підтримки України серед союзників…

🗣 «За двадцять місяців війни приблизно п’ята частина території України залишається під російською окупацією. Десятки тисяч солдатів і цивільних загинули. Зеленський відчуває під час своїх закордонних візитів, що глобальний інтерес до війни знижується. Як і рівень міжнародної підтримки. “Найстрашніше, що частина світу звикла до війни в Україні”, — каже він. “Виснаження від війни накочується хвилею. Це можна побачити у Сполучених Штатах, у Європі. І ми бачимо, що як тільки вони починають трохи втомлюватися, це стає для них схожим на виставу”… Повільні темпи наступу і його величезні втрати додатково ускладнюють намагання Зеленського переконати партнерів, що перемога не за горами. Із початком війни в Ізраїлі навіть утримати увагу світу на Україні стало серйозною проблемою».

…і виснаження самого Зеленського:

🗣 «Його звичний заряд оптимізму, почуття гумору, здатність оживити нараду у ситуативній кімнаті дотепом чи вульгарним жартом — це все не збереглося до другого року повномасштабної війни. “Тепер він заходить, слухає звіт, віддає накази і виходить”, — каже один із давніх членів його команди. За словами іншого, понад усе Зеленський почувається зрадженим західними союзниками. Вони не дали йому засобів виграти війну, лише засоби пережити її».

Президент України продовжує вірити у перемогу України і боротися за неї, пише Шустер. Однак при цьому неназвані радники Зеленського стверджують, що він занадто впертий і непохитний. «У нас немає хороших варіантів. Ми не перемагаємо. Але спробуйте йому це сказати», — каже одне з анонімних джерел автора статті.

Шустер також пише про внутрішні проблеми в Україні, зокрема корупцію. З одного боку скандали демотивують чесних держслужбовців, з іншого боку корупція продовжується. «Люди крадуть так, ніби завтра не настане», — цитує автор «високопоставленого радника президента».

▪️ Читати статтю (~15 хвилин)

Звичайно, цей матеріал — суб’єктивний погляд одного журналіста. В Україні його уже розкритикували, зокрема, за активне використання анонімних джерел. У статті небагато цитат on the record (вони здебільшого від самого Зеленського, у якого Шустер взяв інтерв’ю), а критика переважно атрибутована неназваним «радникам» і «помічникам» президента.

Однак, попри проблеми цієї конкретної статті, вона — індикатор того, як змінюється загальний настрій на Заході. Ентузіазм до України поступово спадає: популісти адвокують проти України, США заглиблені у внутрішні проблеми, на Близькому Сході спалахнув новий конфлікт.

Україну продовжують активно підтримувати, і ця підтримка збережеться на високому рівні ще мінімум понад рік, поки у США при владі гарантовано адміністрація Байдена. Утім, нам потрібно нарощувати власну міць і готуватися до найгірших сценаріїв, як-то прихід до влади Трампа на початку 2025 року.

​​Наскільки сильно один фільм може вплинути на суспільство?
#OldYorkTimes_архів

На це питання намагається відповісти дослідження із Гарвардського університету. Воно аналізує вплив «Народження нації» (“Birth Of A Nation”) — фільму 1915 року, який став однією із найбільш успішних та найбільш контроверсійних кінокартин.

«Народження нації» розповідає історію двох сімей під час Громадянської війни та Реконструкції — і героїзує Ку-клукс-клан та расову нерівність. Білі у ньому зображені у позитивному світлі, афроамериканці — як обмежені і сексуально агресивні.

Вважається, що «Народження нації» спонукало відродження Ку-клукс-клану та зростання насильства проти афроамериканців. Дослідження Дезмонда Енга це чітко підтверджує на основі чисельних даних.

Автор статті подивився на те, у яких районах США показували «Народження нації» (фільм демонстрували поступово у різних регіонах протягом кількох років, а в деяких місцях так і не показали через заборони чи спротив місцевих активістів) — і виявив, що рівень лінчувань та расових бунтів у наступні після показу місяці зростав уп’ятеро. Також факт показу фільму дозволяє передбачити рівень поширення Ку-клукс-клану — причому не лише у 1920-их роках, а й в кінці XX століття.

Чому «Народження нації» мало такий сильний вплив? Значною мірою тому, що цей фільм був повністю новою сторінкою в історії кінематографу: як із художньої точки зору, так і з технічної. За словами Енга, це був «великобюджетний блокбастер в епоху дешевих короткометражок».

Режисер Д. В. Ґріффіт цим фільмом привніс у кінематограф багато новинок на кшталт паралельного монтажу чи музичного супроводу оркестру. Та що там — багато людей взагалі ніколи не бачили будь-якого фільму до того, як подивилися цей.

Здається, саме із цієї причини неможливо уявити, щоб який-небудь фільм настільки вплинув на суспільство сьогодні. Наш медіапростір занадто переповнений для того, щоб одна конкретна картина затьмарила собою усі інші.

Тому сподіваємося, що перші фільми у повноцінній віртуальній реальності не будуть пропагувати расизм.

Дізнатися більше:
📍 Повна стаття (pdf)
📍 Стислий огляд від The Economist🔒
📍 Історія «Народження нації» від BBC

📰 Що у світі писали про російсько-українську війну 7 грудня

🖌 Десятки іноземних видань пишуть про те, що через розпорошення уваги Заходу путін має шанси виграти війну в Україні. Тези The Hill, Al Jazeera, СNN, The Washington Post чи Bloomberg загалом однакові: питання військової допомоги Україні перетворилося для американських політиків на предмет торгів та суперечок, а «підтримка настільки довго, наскільки буде потрібно» перетворилась на підтримку до чергового циклу президентських виборів. Європа занурилась у свої суперечки, і праві популісти отримують усе більше важелів впливу. Увагу широкого загалу відволікла війна в секторі Гази ― і відносне затишшя на фронті в Україні не спонукає до того, щоб повертатись до болючої теми російсько-української війни знову.

Держава-агресор, таким чином, просто чекає, доки становище України геть ускладниться. У Кремлі, натомість, заявляють про все нові заходи щодо зміцнення та збільшення своєї військової машини. Ідеться і про виділення додаткових грошей із бюджету на військово-промисловий комплекс, і про збільшення чисельності армії, і просто про словесні заяви щодо безперспективності підтримки Києва, оскільки перемогти росію нібито все одно не вийде.

Як зазначають автори статей, зокрема Давід Ігнатіус у The Washington Post, Марк Чемпіон у Bloomberg та Джонатан Світ у The Hill, Захід не повинен піддаватись розчаруванню через події на фронті в Україні й російські заяви ― і продовжити та, за змогою, лише нарощувати підтримку України. Мовляв, це є найлогічнішим кроком, адже програш Києва обернеться для Заходу складнощами, які можуть у принципі поставити майбутнє демократії у світі під загрозу. Однак, щоб на Україну знову звернули належну увагу західні, й передовсім американські, політики, потрібно працювати з увагою мешканців США, яка зараз перемкнулася на інші новини. Автори, зокрема, колонки у The Hill називають повернення фокусу уваги до України основним завданням Києва. Мовляв, якщо українському керівництву вдасться змусити американців знову говорити про Україну, і найкраще в захопленому ключі ― боротьба й надалі складатиметься для нас успішно. Решту ж важливих на поточному етапі війни завдань Україна доволі вдало виконує. Наприклад, днями серйозно атаковані військові обʼєкти в Криму, зазнала уражень інфраструктура в глибокому російському тилу, а під Москвою вбито одіозного проросійського політика. Усе це вірні кроки для того, щоб війна мала все меншу підтримку серед росіян ― щоб кожен із них розумів, що небезпека внаслідок нападу на Україну може стосуватись і його чи її особисто. Відповідно до кількох опитувань, уже понад половину росіян виступають за припинення війни та мирні переговори, і цей відсоток зростає. Поширення війни на російську територію, безумовно, прискорить цей процес і полегшить боротьбу України, впевнені автори The Hill та The Washington Post.

@babel
#інозмі

​​Найважливіші світові події 2023 року

У кінці грудня традиційно підсумовуємо найважливіші події року крізь призму світових медіа.

Російське вторгнення в Україну продовжувало бути ключовою глобальною подією року. Принципових змін на полі бою за рік не відбулося, і Україні стає складніше утримувати увагу світу, але були й позитивні новини: наприклад, у вигляді знищених російських кораблів.

The Economist так підсумовує рік російської війни в Україні:

🗣«Війна Росії проти України затягнулася. Контрнаступ України проти загарбників не дав значного прогресу, хоча президент Зеленський зміг похвалитися певними успіхами у зменшенні військово-морської потужності Росії в Чорному морі. Після того, як Росія вийшла з угоди, яка гарантувала безпечне проходження експорту зерна з чорноморських портів, Україна почала відправляти товари з альтернативних портів на річці Дунай.

Фінляндія приєдналася до НАТО, що стало ударом в око Росії, яка вважала, що її агресія проти України послабить військовий альянс. Заявку Швеції на членство все ще затримували Угорщина та Туреччина».

Атака Хамасу на Ізраїль та подальша війна в Газі стали найпомітнішою світовою історією останніх місяців. 1200 ізраїльтян загинули у теракті 7 жовтня, і ще понад сотня залишається в заручниках терористів.

Як пише Джеймс Ліндсі для Council on Foreign Relations, попри початкові побоювання, реакція Ізраїлю на теракт не перетворилася на ширший конфлікт на Близькому Сході за межами Гази. Однак тисячі мирних палестинців стали жертвою війни проти Хамасу. «Чим завершиться конфлікт і що настане потім, залишаються відкритими питаннями».

На які ще важливі віхи та явища варто звернути увагу? Ось суб’єктивний список подій із посиланням на публікації україномовних медіа, де можна прочитати більше.

Війни та конфлікти:
✔️35-річний конфлікт у Нагірному Карабасі фактично завершився перемогою Азербайджану.
✔️Розпочалася війна в Судані; за півроку вона убила тисячі людей і змусила мільйони стати внутрішніми переселенцями чи біженцями.

Вибори та політичні пертурбації:
✔️Лібертаріанець Хав'єр Мілей був обраний президентом Аргентини.
✔️У Нідерландах крайня права партія на чолі з Гертом Вілдерсом показала неочікувано гарний результат. Натомість у Польщі на виборах перемогли помірковані центристи на чолі з Дональдом Туском.
✔️Республіканська більшість у Палаті представників США звільнила з посту спікера Кевіна Маккарті та призначила (серед іншого, більш скептичного до допомоги Україні) Майка Джонсона.

Суспільство і технології:
✔️Індія вперше стала найбільш населеною країною світу, обігнавши Китай, а також стала першою країною, яка приземлила космічний корабель біля південного полюса Місяця.
✔️Глобальне потепління призвело до того, що 2023 ймовірно стане найспекотнішим роком в історії спостережень.
✔️Стрімкий розвиток штучного інтелекту: успіх та популярність ChatGPT змусили інші технокомпанії прискорено випустити свої ШІ-інструменти.

Читайте також: 
📍Стаття Антона про десять найважливіших подій року в медіа (англійською)
📍Наші замітки про десять найважливіших подій 2022, 2021, 2020, 2019 і 2018 років.

Фото: DALL·E 3 / ChatGPT

Підсумки 2023 року і що далі

У 2023 році ми продовжували писати про важливі ідеї з англомовного медіапростору. Часу і сил на це було менше, ніж минулого року — але вистачило десь на 40 оригінальних матеріалів.

У цьому дописі зібрав для вас (і для себе) суб’єктивний топ дописів за рік і трохи думок про те, куди рухатись далі.

Топ-5 дописів року:

✔️ Як західні медіа висвітлюють Україну — інтерв'ю з Оленою Ремовською (читати)
✔️Німеччина остаточно відмовляється від атомних електростанцій — і ймовірно робить велику помилку (читати)
✔️Як Твіттер і Google Translate допомогли об’єднати Європу навколо України (читати)
✔️Як Краматорськ став «романтичною столицею України» (читати)
✔️Як Австрія перетворилась на хаб для російських шпигунів (читати)
♦️ Бонус — профайл нашого проєкту від «Медіамейкера» (читати)

Що далі:

За останні місяці я менше писав для Old York Times, ніж раніше. Частково справа у тому, що на це стає все менше часу. Але й натхнення також стало менше — з кількох причин:

📍 Як я уже згадував цього року, розвиток ШІ-інструментів робить оригінальну модель Old York Times менш цікавою. Google Translate чи DeepL можуть якісно перекласти англомовний лонгрід, а ChatGPT чи інший чатбот — зробити конспект основних тез. Результат не буде настільки ж якісним, як оригінальний допис від нас, але він буде good enough, а в майбутньому — ще кращим.
📍З одного боку, у західних медіа виходить менше матеріалів про Україну і вони видаються більш одноманітними (що загалом логічно: світ не може постійно стежити за Україною, в медіапросторі з’являються й інші великі теми). З іншого, українські медіа якісніше й оперативніше справляються із тим, щоб переказувати ключові англомовні матеріали про Україну.

При цьому писати не про Україну чи навколоукраїнську тему видається недостатньо важливим. Яка різниця, чому руандійські бари продають молоко замість пива, якщо ми продовжуємо вести екзистенційну війну за виживання?

В ідеалі я хотів би готувати більше оригінальних матеріалів. Але тут bottleneck — банальна нестача часу.

Це не означає, що проєкт стає на паузу чи закривається. Але він і не особливо розвивається. Чи зміниться це з нового року — подивимося. Якщо маєте бажання долучитися до розвитку чи поділитися своїми ідеями — пишіть, обговоримо: @protanton.

А поки дякую, що були з нами цього року. Тому, хто перший вгадає, який єдиний допис 2023 року написав ChatGPT (з моїм редагуванням) — подарую будь-яку книжку на ваш вибір з тих, які ми рекламували цьогоріч.

Книжкові підсумки року: топ-5 книжок співзасновника каналу Захара

Всім привіт. На зв’язку Захар Процюк, співзасновник Old York Times. Останні два роки я не веду канал і фокусую свою увагу на розвитку The Kyiv Independent та The Fix Media. За вже невеликою традицією, пишу для вас один пост на рік — свій власний топ-5 прочитаних книжок.

📚«Lost Kingdom: The Quest for Empire and the Making of the Russian Nation» (Сергій Плохій, український переклад у видавництві «Фоліо»)
❓Чому варто прочитати: щоб зрозуміти історію нашого ворога

📚«Бунт проти імперії: українські шістдесятники» (Радомир Мокрик, «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА»)
❓Чому варто прочитати: 1) щоб дізнатися більше про унікальну епоху українських шістдесятників; 2) щоб насолодитися одним з найкращих прикладів українського історичного нонфікшну
▫️Читайте також: відгук Антона на книжку

📚«Homage to Catalonia» (Джордж Орвелл, український переклад у «Видавництві Жупанського»)
❓Чому варто прочитати: щоб відчути війну від першої особи

📚«No Rules Rules: Netflix and the Culture of Reinvention» (Рід Гастінгс, Ерін Меєр; український переклад у видавництві «Vivat»)
❓Чому варто прочитати: щоб надихнутися нестандартним підходом до менеджменту та таланту
▫️Читайте також: мою давнішу статтю для Old York Times на теми книжки

📚«Down and Out in Paris and London» (Джордж Орвелл, український переклад у «Видавництві Жупанського»)
❓Чому варто прочитати: щоб заглянути за шпарину закрайньої бідності і позбутися зайвих стереотипів та упереджень

Книжкові рекомендації на 2024 можна надсилати сюди: @zakharprotsiuk

​​Топ найважливіших виборів 2024 року

Найважливіші світові події часто неможливо передбачити: рік тому ніхто не очікував теракту Хамасу в Ізраїлі, два роки тому мало хто передбачав бум генеративного штучного інтелекту. Водночас ми уже знаємо один важливий тренд 2024 року — вибори по всьому світу.

2024 рік стане рекордним за кількістю виборів та виборців, які мають право голосу (принаймні на папері): від Європейського парламенту до Індії, від Бангладеш до псевдовиборів у Росії. Як пише Politico, близько 60 країн, які представляють половину населення світу, проведуть вибори різних рівнів

Найважливішими для світу і України будуть президентські вибори в США у листопаді 2024 року. Скоріш за все, це знову буде конкурс між Джо Байденом і Дональдом Трампом. Очевидно, що для України важливо, аби переміг Байден — однак це, на жаль, зовсім не гарантовано.

Окрім американських, Politico виділяє сім найважливіших [з американської перспективи] країн та регіонів, де пройдуть вибори:

🇹🇼 Президентські вибори на Тайвані. Їх результати вплинуть на відносини між Тайванем і КНР, які історично дуже напружені, а отже можуть мати глобальні геополітичні наслідки.

🌍 Вибори у ключових африканських країнах, зокрема Південній Африці. Серед іншого, вони «вплинуть на усе палкішу боротьбу між іноземними державами за вплив на континенті, де Сполучені Штати та західні союзники змагаються за те, щоб створити противагу російським і китайським інвестиціям та безпековим партнерствам».

🇷🇺🇧🇾🇮🇷 Вибори у автократичних країнах: парламентські в Білорусі та Ірані, президентські у Росії. Це фейкові вибори, але, на думку Politico, вони важливі тим, що можуть призвести до протестів у цих країнах.

🇮🇳🇵🇰 Вибори в Індії та Пакистані. Там «переможці можуть переформувати… динаміку в стратегічному Індо-Тихоокеанському регіоні, де, як і в Африці, США та їхні союзники сподіваються зміцнити зв’язки як бастіон проти китайського та російського впливу».

🇪🇺 Вибори до Європейського парламенту. Там можуть посилити свої позиції праві популісти, що потенційно може негативно вплинути на відносини зі США і підтримку України.

🇲🇽 Президентські вибори в Мексиці. Вони важливі для Сполучених Штатів зокрема тому, що південний кордон США традиційно є предметом гарячих внутрішньополітичних суперечок.

🇬🇧 Вибори у Великій Британії (формально вони можуть відбутися і на початку 2025 року, але скоріш за все пройдуть цього року). Як пише Politico, «хоча головний суперник [прем’єр-міністра] Сунака [лідер лейбористів Кір Стармер] є поміркованим політиком, який пообіцяв продовжувати підтримку України, зміна уряду може вплинути на підхід Сполученого Королівства до Європейського Союзу після виходу з блоку в 2020 році, переформатувати оборонні пріоритети та розпочати зміни в політиках щодо міграції та міжнародної допомоги». Наразі лейбористи мають великий відрив у опитуваннях над правлячою партією консерваторів.

▪️ Читати повну статтю (~11 хвилин)

Фото: зустріч Джо Байдена і Ріші Сунака у 2024 році (офіс прем'єр-міністра Сполученого Королівства, CC BY-NC-ND 2.0)

📰 Як був втрачений найкращий шанс на перемогу України у війні. Огляд матеріалів іноземних медіа 9 січня

🖌 Головний кореспондент The Wall Street Journal Ярослав Трофимов, який має українське походження, опублікував одну з глав своєї книги під назвою «Наші вороги зникнуть: російське вторгнення та війна за незалежність України». У цій главі він розповідає про те, як, на його думку, було втрачено найкращий шанс на швидку перемогу України в цій війні.

Через погрози путіна стратегія Заходу полягала в тому, щоб не перетинати «червоні лінії» та не провокувати пряму конфронтацію з росією. США і союзники затримували поставки Україні західного озброєння та забороняли бити по цілях на території рф. Через два роки після цього росія укріпила оборону, мобілізувала сотні тисяч людей та перевела економіку в режим воєнного стану. Вікно можливостей для швидкої перемоги України було втрачене.

Надихнувшись стійкістю України, Захід почав поступово передавати їй західну артилерію. Але запити України на системи ППО, танки, броньовані машини та літаки одразу відхилялися через страх перед росією. Зеленський був роздратований тим, що Захід сам зв’язав себе цими «червоними лінями», а погрози путіна він вважав безпідставними. Однак США продовжували всерйоз боятися російської ядерної зброї.

У якийсь момент Україна почала готувати контрнаступ. Путін відмовлявся проводити мобілізацію. Залужний та Зеленський виступали за те, щоб почати атаку в Запорізькій області та перерізати російський сухопутний коридор до Криму. Для цього Залужний просив близько 90 гаубиць і достатню кількість боєприпасів. Це було невелике прохання, але союзники вважали Україну неготовою до такої операції. Вони наполягали на більш скромному контрнаступі для звільнення Херсону. Залужний не погоджувався із цим, але без західної допомоги Україні довелося сконцентруватися на Харкові та Херсоні.

Після обвалу фронту на Харківщині путін оголосив мобілізацію та пригрозив ядерною зброєю. У США вважали, що путін розглядав три причини застосування ядерної зброї: напад на росію, втрата Криму і повна перемога України на полі бою, яка б знищила російську армію. Восени 2022 року росія була на межі краху армії ― і це вплинуло на західну допомогу. Уже в листопаді український контрнаступ вичерпався, але запити на поставки боєприпасів і техніки Захід відхиляв. Натомість російська армія отримала сотні тисяч нових людей, яких одразу кинули в оборону.

Усю техніку, яку просила Україна, вона зрештою отримала. Але у 2023 році, коли їй довелося наступати на підготовленого й укріпленого противника. Балансування путіна на межі ядерної війни дало йому час не лише для того, щоб запобігти воєнному колапсу, але й для того, щоб питання допомоги Україні втягнулося у внутрішню політику США.

@babel
#інозмі

😑 Підкреслила для себе словосполучення "Ukrainian killjoy" у колонці, яку написала для для The Guardian очільниця Українського інституту в Лондоні, історик Олеся Хромейчук.

Вона розповідає про те, як складно їй говорити про війну серед друзів, колег, на публічних заходах — тому що люди більше не хочуть слухати про біду українців. (А це, нагадаю, людина живе у Лондоні, де рівень співчуття українцям доволі високий.)

Поняття "Ukrainian killjoy", як вона пише, вигадав хтось із її друзів — Хромейчук описує це як явище, коли ти продовжуєш говорити про війну, а люди хочуть говорити про своїх дітей, майбутнє та всі ті чудові речі, які дають надію.

Вона також каже, що коли її запрошують говорити на міжнародних платформах, то дедалі частіше заохочують говорити "про мир, відбудову та примирення".

Все це, думаю, очікувано — ми маємо справу з людською природою і реакціями, нема чому дивуватися. Хромейчук також згадує про хибне уявлення декого з її співрозмовників-іноземців, що, мовляв, "ми дали вам усе, а ви досі не перемогли". Як би гірко і неприємно не було це чути — все це треба враховувати при побудові подальшої комунікації з зовнішнім світом.

Я зараз бачу більшу проблему в іншому. На етапі, коли "світ втомився від України", особисто я покладала великі надії на "м'яку силу" — зокрема, на культурну дипломатію, здатність представників культурної сфери транслювати потрібні нам наративи через представлення своєї творчості.

І останнім часом у мене таке враження, що все це різко скорочується. Що скоро не буде кому цим займатися — з тих людей, яким є що показати, які говорять конструктивно, зрозуміло, які готові відповідати на складні і подекуди ідіотські запитання.

Візьмімо сферу кіно — через стан справ у Держкіно, мені здається, голос талановитих представників української кіноіндустрії у світі взагалі не представлений. (Виправте мене, якщо знаєте про позитивні приклади останніх року-півтора.)

Так, зараз док "20 днів у Маріуполі" потрапив у число номінантів на "Оскар" — але це не про українську кіноіндустрію, адже цей фільм робили репортери Associated Press. У будь-якому разі, звичайно, кампанія на підтримку цього фільму буде голосом за Україну і за зруйнований росіянами Маріуполь.

Є низка українських письменників і письменниць, які періодично виступають закордоном. Але візьмімо одного з найвідоміших українських письменників закордоном — Сергія Жадана. Ось фрагмент із недавнього його інтерв'ю Радіо НВ. Він каже, що не хоче їздити закордон, бо це вже стало дуже виснажливо — повторювати очевидні речі.

"Я не хочу вчергове приїжджати і пояснювати, що агресор це агресор, що окупант це окупант, що українці мають право залишатися живими. Мають право на свою свободу, на те, щоб у нас виростали діти. Тобто якісь такі елементарні речі, які ти сьогодні маєш пояснювати."

То що буде далі з голосом України закордоном, якщо зараз такі люди як Жадан більше не хочуть витрачати час на пояснення очевидних речей? (І я його розумію.)

Все це — складні питання, які спливли в мене в голові цього ранку після прочитання тексту Олесі Хромейчук. Якщо маєте свої ідеї/спостереження/враження, діліться.

👩‍💻 Прочитала книгу Саймона Шустера "Шоумен" про Володимира Зеленського, про яку зараз (чомусь) багато розмов у соціальних мережах.

Ось тут — короткий огляд.

Пишу "чомусь" — бо я дійсно не дуже розумію ажіотаж. Хіба що, може, слід виділити ексклюзивний доступ до президента Зеленського, який часто був у Шустера. Можливо, на ґрунті цього вдається формувати якісь завищені очікування від цієї книги.

Загалом я згодна з відгуком Данила Мокрика. Але трохи додам і від себе.

Так, книга радше компліментарна, ніж навпаки. Однак це не про якесь тотальне захоплення Шустера Зеленським чи якусь відверто замовну роботу. Шустер згадує в книзі про кримінальні справи проти екс-президента Порошенка. Або, коли пише про закриття каналів Медведчука, санкції проти нього та кримінальні справи, то подає це — зокрема — як боротьбу з політичним опонентом (принаймні у мене склалося таке враження).

Окремо виділена лінія відносин Зеленського із генералом Залужним — як вони зароджувалися, розвивалися і чому зіпсувалися. За версією Шустера, мова дійсно про політичні ревнощі. Принаймні починалося все саме так, якщо спиратися на описане в книзі.

Також Шустер звернув увагу на те, як довго в Зеленського залишалася надія на діалог із Путіним, який, як він вважав, може якось вплинути на подальші плани Кремля щодо України. Десь до осені 2022 року. Подекуди Шустер, як виглядає, і сам щиро не розуміє цієї надії Зеленського на те, що Путін може не все знати, а тому треба з ним поговорити і все прояснити.

Помітно, що Шустер загалом співчуває Зеленському і його родині.

Місцями було цікаво, місцями — не дуже (бо все ж багато чого — це факти з нашої з вами історії, які ми і так знаємо). Якщо говорити про те, який вплив ця книга може мати на англомовну аудиторію, то мені здається, що він радше позитивний для нас. Значною мірою, ця книга — про українців, які вирішили боротися, хоч весь цивілізований світ не вірив навіть у саму можливість такої боротьби.

Окремо згадала в тексті про бекграунд автора.

🦊У The Economist вийшов матеріал про те, як війна впливає на українських тварин.

Війна «вплинула не лише на людей, а й на тварин — але не однаково. Воєнні дії майже напевно є причиною загибелі десятків тисяч чорноморських дельфінів; але заборона Україною полювання у воєнний час пішла на користь лисицям, чисельність яких стрімко зросла».

Дельфіни особливо постраждали від російського вторгнення. За оцінками науковця НПП «Тузловські лимани», лише у 2022 році померло 50 тисяч дельфінів: здебільшого від впливу російських гідролокаторів, а також від вибухів. Ситуація значно покращилася, коли минулого року ЗСУ відкинули російські військово-морські сили із західної частини Чорного моря.

Водночас кількість лисиць зросла майже у 2,5 рази до 500 тисяч завдяки забороні на полювання. Це гарні новини для лисиць, але побічний ефект — зросли захворювання на сказ серед людей, пише The Economist з посиланням на очільника Всеукраїнської асоціації мисливців Віктора Червоного.

🗣 «Набагато менші за чисельністю популяції вовків та єнотоподібних собак в Україні також стрімко зростають. Зростання чисельності диких кабанів у свою чергу призвело до збільшення випадків африканської чуми свиней, тому місцевих свиней доводиться вирізати скрізь, де її виявляють. На сході, у зруйнованих селах, покинуті собаки полюють зграями, вбиваючи лисиць і кабанів та поширюючи хвороби, якими вони від них заразилися».

▪️Читати повну статтю (~3 хвилини)
🎧Слухайте також інтерв'ю з автором статті для подкасту The Intelligence (~6 хвилин починаючи з 9:48)

🇪🇺Попри усе більш амбіційну риторику Макрона, Франція та інші країни ЄС не роблять для підтримки України усе, що могли б.

Колумніст The Economist Стенлі Піньял пише, що у проукраїнської коаліції є проблема: ресурси та бажання підтримувати Україну нерівно розподілені по континенту.

Він виділяє три категорії країн:
▪️ Палкі союзники України та заможні, але занадто маленькі, щоб мати суттєвий вплив — країни Балтії та Скандинавії. Наприклад, в Естонії найвищий рівень допомоги Україні на людину, але це маленька країна (де живе значно менше людей, ніж у самому лише Києві).
▪️ Великі за розмірами союзники України, які мають проблеми з бюджетом і не здатні вкладати достатньо грошей в оборону. Сюди входять Іспанія, Італія і та ж Франція.
▪️ Є одна країна, яка велика і багата, але занадто обережна і нерішуча. Це, звичайно ж, Німеччина. Вона надала багато військової допомоги Україні, але часто з великою затримкою: наприклад, Олаф Шольц довго боявся давати танки, а зараз блокує передачу далекобійних ракет.

Чому б не об’єднати зусилля, запитує Піньял? Ідея спільного оборонного фонду витає в повітрі і має потенціал, але поки що далека від реалізації.

▪️ Читати повну статтю (~4 хвилини)

Як одна компанія накладає відбиток на економіку Данії

Найбільшою європейською компанією за ринковою капіталізацією зараз є Novo Nordisk — данський фарма-гігант, який найбільше відомий завдяки лікам від діабету та ожиріння.

Ozempic / Wegovy — препарат, який оригінально створювався як засіб для лікування діабету, але також дозволяє боротися із зайвою вагою. Він усе більш популярний на Заході, зокрема серед багатих американців. 

У Politico вийшла цікава стаття про те, як успіх Novo Nordisk впливає на економіку Данії.

🗣 «Присутність Novo Nordisk перетворила Калундборг на європейське фабричне містечко 21-го століття. Як і Майнц у Німеччині, де місцева компанія BioNtech стрімко зросла завдяки своїй революційній вакцині проти Covid-19, це данське провінційне містечко демонструє, як один великий виробник все ще може домінувати в місцевому економічному ландшафті навіть тоді, коли багато частин Європи переходять у постіндустріальну епоху.

Власне, вплив успіху Novo Nordisk поширився далеко за межі Калундборга.

Минулого року стрімке зростання прибутку компанії та темпів реінвестицій в очах експертів стало ключовою причиною, чому Данія уникла рецесії і чому відсоткові ставки можуть залишатися відносно низькими, обмежуючи іпотечні виплати для багатьох данських домовласників».

🗣 «Але зростання Novo Nordisk також викликає занепокоєння в країні з населенням менше 6 мільйонів людей щодо того, чи може це створити нездорову надмірну залежність від однієї компанії чи сектора “у стилі Nokia”…

[Nokia], колись провідна компанія, генерувала 4 відсотки ВВП Фінляндії на рубежі століть. Потім її нездатність перепрофілюватися на виробництво смартфонів спровокувала стрімке падіння доходів, що сильно вдарило по економіці країни в цілому».

▪️ Читати статтю (~6 хвилин)

🧠 Як Україна використовує штучний інтелект для боротьби з Росією

Збройні сили, влада і волонтери активно застосовують штучний інтелект у війні з Росією. У новій статті The Economist розповідає про кілька цікавих прикладів. Ось три із них:

1. Виявлення військових цілей:

🗣 «Оскільки [російські] солдати і військові блогери тепер постять [у соцмережах і телеграм-каналах] більш обережно, простий пошук будь-яких підказок про розташування військ став менш плідним. Однак, аналізуючи великі масиви зображень і тексту, ШІ-моделі можуть знайти потенційні підказки, з'єднати їх разом і потім припустити ймовірне місце розташування системи озброєнь чи військового формування. За словами Максима Зражевського, аналітика OSINT-компанії Molfar, використання цього підходу “збирання пазлів” за допомогою ШІ дозволяє знаходити від двох до п'яти цінних цілей щодня».

2. Виявлення російських інформаторів:

🗣 «Використовуючи ШІ від американської компанії Palantir, українська контррозвідка шукає зв’язки у розрізнених масивах даних. Уявіть собі, наприклад, розлученого боржника, який ризикує втратити опіку над дітьми, чий телефон було виявлено поблизу місця, по якому згодом вдарили ракетами. Якщо, скажімо, ця людина має міцні особисті зв'язки з Росією і почала приймати дзвінки від когось, чий телефон свідчить про вищий соціальний статус, то ШІ може використати такий “аналіз соціальних мереж”, щоб підвищити його показник ризику».

3. Виявлення порушників санкцій:

🗣 «…аналіз мереж допомагає українським розслідувачам виявляти порушників санкцій проти Росії. Поєднуючи дані в суднових реєстрах з фінансовими документами, що зберігаються в інших місцях, програмне забезпечення може “пробити корпоративну завісу”, каже співрозмовник [The Economist]».

▪️ Читати повну статтю (~6 хвилин)