👩‍💻 Мене трохи мучить сумління, що я не встигаю ділитися тут із вами вартісними публікаціями в іноземних медіа.

Тому тримайте ексклюзивний майже анонс наступного інтерв’ю 😉

❗️Президент США Джо Байден підписав законопроєкти щодо допомоги Україні, Ізраїлю та Тайваню, про це стало відомо під час брифінгу.

У попередній заяві адміністрації президента йдеться, що надсилання зброї та обладнання в Україну можуть розпочати цього тижня.

🎙"На ділянці, де працює 93-тя бригада, перевага противника — десь у 5-7 разів. Ми це відчуваємо. Якщо вони можуть раз на тиждень штурмувати позиції, кожного разу втрачаючи 2-5 бойових машин і до 40 чоловік піхоти, значить, в них є такий ресурс. Ми собі такого дозволити не можемо", — каже Павло Паліса, командир 93-ї бригади "Холодний Яр".

Бригада зараз тримає оборону на Бахмутському напрямку. На Донеччині ми і зустрілися.

У квітні полковник Паліса приїжджав до Києва вперше за довгий час — щоб взяти участь в засіданні Верховної Ради, на якому розглядався закон про мобілізацію. Закон депутати зрештою ухвалили, тепер, каже командир, було б добре, якби закон запрацював.

На рівні з загальним процесом мобілізації, "Холодний Яр" зараз проводить власну кампанію з рекрутингу. Запитую: чи є гарантія, що людина, яка має відношення від їхньої бригади, потрапить саме до них після ТЦК? Запитую, бо знаю, що буває не так. Командир запевняє, що процедуру намагаються максимально вдосконалити.

Про ситуацію з людьми у війську, поведінку ворога на Донеччині, власний шлях на війні — запрошую дивитися, слухати або читати.

Відео

Текст (скорочено)

👩‍💻 Politico аналізує, на що вистачить такого довгоочікуваного і нарешті схваленого у США пакету допомоги для України обсягом 60 мільярдів доларів.

Видання пише, що динаміка бойових дій "сильно змінилася за останні кілька місяців – частково через те, що Україні не вистачало зброї та боєприпасів".

Росія зберігає перевагу в живій силі та озброєнні, тож знадобляться місяці – а може й роки – щоб повернути окуповані нею території. Керівництво США, як пише Politico, наразі міркує над тим, а яка його тактика і пріоритети щодо України.

"Найближча мета – зупинити українські втрати та допомогти Україні відновити оберти та переломити хід на полі бою. Після цього – допомогти Україні почати повертати свою територію", – цитує видання одного з неназваних посадовців адміністрації у США.

Водночас на Капітолійському пагорбі законодавці ставлять запитання, на що реально вплине нова партія зброї, яку США передадуть Україні. Також видання цитує неназваного співробітника Демократичної партії у Сенаті, який каже, що "існує багато дискусій про те, як може виглядати переможний фінал для України станом на зараз".

У Білому домі очікують, що 60 мільярдів доларів вистачить на підтримку України щонайменше до кінця цього президентського терміну Байдена.

Спікери, з якими поговорило видання Politico, вважають, що вагу нового пакету допомоги треба оцінювати не з точки зору абсолютної перемоги України (мається на увазі вибиття всіх російських військ за міжнародно визнані кордони України), а з огляду на те, чи покращує він позиції України на полі бою і – потенційно – на переговорах у майбутньому. Вони також очікують, що, перш за все, схвалена у Конгресі допомога підвищить моральний дух виснажених українських військових.

​​🇬🇧 Ексміністр збройних сил Британії Джеймс Гіппі попередив, що поразка України від Росії коштуватиме Заходу трильйони доларів у новій холодній війні.

У своїй статті для The House Magazine Гіппі зазначив, що потрібно більше пакетів допомоги, подібних до тих, що оголосили минулого тижня, щоб Україна виграла битву за "безпеку в усьому європейсько-атлантичному регіоні".

Водночас він висловив сумнів, що українські війська будуть готові перемогти росіян до 2025 або навіть 2026 року

🔻підписатися

👽 "Чорне дзеркало" вже – частина нашого життя!

МЗС України призначило цифрову особу для інформування щодо консульських питань.

"Вікторія Ші створена на основі реальної людини—української співачки та інфлюенсерки Розалі Номбре, яка погодилася pro bono взяти участь в проєкті МЗС і виступити в якості прототипу для представниці. Команда проєкту відзняла та оцифрувала її", – йдеться в повідомленні на сайті відомства.

"Використання згенерованої штучним інтелектом цифрової особи для консульського коментування — це насамперед економія часу та ресурсів МЗС. Реальні дипломати зможуть бути більш ефективними та фокусуватися на інших завданнях з надання допомоги громадянам", — заявив міністр Дмитро Кулеба.

Отут можна подивитися вітальне відеозвернення Вікторії Ші.
---

Цікаве рішення. Але з його запуском я все-таки почекала б до моменту врегулювання питання з наданням консульських послуг для українських чоловіків закордоном.

​​Голова МЗС Косова: Україна нас не визнає, але наша підтримка – безумовна

Голова косовського МЗС зазначила, що її країна постійно згадує про агресивні наміри як Сербії, від якої вона відокремилась, так і її союзника – Росії. За словами Гервалли-Шварц, косовари знають, чого саме наразі зазнають українці

🔻підписатися

👩‍💻 З огляду на військовий парад у Москві 9 травня, американський історик Тімоті Снайдер на сайті CNN вирішив нагадати читачам важливі факти як з історії Другої світової війни, так і щодо російсько-української війни, що триває.

Снайдер пише, що в основі російського Дня Перемоги — культ перемоги, сформований за часів Брежнєва, а також — образ непереможної Червоної армії. І перше, і друге очільник Росії Путін перейняв і наклав на сучасну Росію. Ідея російського військового параду крутиться довкола концепту, що Росія не може програти. Зокрема, не може програти її військо — спадкоємець радянської Червоної армії (Снайдер спростовує, що вона була непереможною, нагадуючи, що історія радянського війська — це не лише Друга світова війна).

"Росія може програти. І вона повинна програти — це важливо і для світу, і для неї самої", — пише історик.

Нинішня російська армія — це не Червона армія. Росія — не СРСР. Снайдер нагадує про внесок радянської України в перемогу над нацизмом у 1945 році. Сьогодні ж Росія воює не разом із Україною — а проти неї. Росія веде загарбницьку війну на території іншої держави.

В основі ідеології Путіна — ностальгія. Він звертається і до радянського, і до російського імперського минулого. Але Російська імперія також програвала війни, нагадує Снайдер. Вона програла Кримську війну в 1856 році. Програла російсько-японську війну в 1905 році. Зрештою, програла Першу світову війну.

У Сполучених Штатах дуже нервують через можливу поразку Росії в Україні — якщо щось здається неможливим, ми не можемо уявити, що може статися далі. Але Снайдер нагадує, що Росія вже програвала війни. І ці поразки спонукали Росію до змін. Наприклад, поразка в Кримській війні спонукала імперію скасувати кріпацтво. А невдача СРСР в Афганістані привела зрештою до реформ Горбачова.

Сучасна мирна Європа, пише Снайдер, складається з держав, які свого часу зазнали поразок у своїх останніх війнах як імперії. З часом ці держави обрали демократію. Не лише можна програти свою останню імперську війну — це добре і для світу, і для цієї конкретної країни.

Поразка Росії в Україна не лише покладе край смертям. Це також — єдиний шанс для Росії стати постімперською країною, де можливі реформи. Такою, де самі росіяни можуть бути захищені законом і мати можливість на щось впливати. Поразка в цій війні стала б історичним шансом Росії на нормалізацію.

Як і США та Європа, Україна тепер святкує перемогу у Другій світовій війні 8 травня, а не 9-го.

"Українці мають повне право пам’ятати та інтерпретувати цю перемогу: вони більше, ніж росіяни, постраждали від німецької окупації, величезна кількість українців полягла на полі бою. І українці мають рацію, думаючи, що Росія сьогодні, як і нацистська Німеччина в 1945 році, є фашистським імперіалістичним режимом, який можна і потрібно перемогти", — пише Тімоті Снайдер.

Минулого разу фашизм зазнав поразки завдяки тому, що коаліція встояла і застосувала свою економічну силу, що переважала. Те саме можливе і зараз.

🎙 "Ще після виходу з полону у мене була психологічна проблема — я боявся Донбасу. Чомусь здавалося, що як тільки приїду, скажімо, в Донецьку область, мене знову арештують і кудись кинуть. Тому я ніколи сюди не приїжджав і не збирався. До 2022 року", — каже письменник і журналіст Станіслав Асєєв.

У 2017 році Станіслава в Донецьку затримали бойовики. На той момент він як журналіст, під псевдонімом, розповідав про життя в окупації для кількох видань, зокрема — для Радіо Свобода. Асєєв потрапив до концтабору, на який перетворили колишній мистецький простір "Ізоляція". Цей страшний досвід чоловік описав у книзі, посилання на яку залишу нижче.

Станіслава Асєєва звільнили з полону в 2019 році.

Нині він — військовослужбовець 109-ї окремої бригади ТРО. Служить солдатом у піхоті. Підрозділ Станіслава тримає оборону на Авдіївському напрямку. Про 109-ту бригаду часом кажуть, що вона "донецька", оскільки люди, які там служать, переважно з Донецької або Луганської областей.

Колись я запитувала в Станіслава, чи він уявляє для себе повернення в Донецьк одного дня. Він відверто казав: ні, бо це місце закарбувалося в пам'яті, перш за все, страшним досвідом полону. І зараз, каже Станіслав, страх полону лишається для нього одним із головних.

Чому за цих умов він обрав підрозділ, який служить на Донеччині? Та ще й службу в піхоті? Чому взагалі вирішив служити, якщо міг не йти до війська, з огляду на пережите? Місцями історія Станіслава незбагненна. Але точно заслуговує на увагу.

Станіслав Асєєв — гість нашого нового випуску інтерв'ю. Запрошую до перегляду!

Відео

Текст (скорочений)

Книга "Світлий Шлях": історія одного концтабору"

—

Поки ми монтували інтерв'ю, Станіслав потрапив до шпиталю з контузією. Відразу після цих новин ми зв'язалися з ним — Станіслав запевнив, що почувається нормально. Днями він приїжджав до Києва зі шпиталю — презентував нове, доповнене, видання своєї книги "Мельхіоровий слон, або Людина, яка думала".

Мої 5 копійок щодо того, що відбувається на Харківщині із 10 травня.

https://www.atlanticcouncil.org/blogs/ukrainealert/putin-expands-invasion-as-outgunned-ukraine-waits-for-western-weapons/

Якщо коротко по тексту.

Згоден із тими, хто стверджує, що цілі Московії тут і зараз обмежені на північ і північний-схід від Харкова - а саме зайти і закріпитися на глибину в 10-15 км. Для створення так званої «буферної зони», яка одночасно буде створювати загрозу для самого Харкова через можливість робити вогневий вплив із ствольної і реактивної артилерії. Щоб досягнути більшого треба мати більше ніж 35 тисяч (бойовий склад плюс забезпечення) того що зібрали московити на 10 травня.

При цьому це дійсно може бути частина спроб ворога розбалансувати увесь наш фронт. В гру «змусь іншу сторону перекидати додаткові сили на інший напрямок» можна грати в двох.

Ну що ж. Пожинаємо плоди того, що Сили оборони України із жовтня 2023 року тримали на голодному пайку по БК і артилерії і як наслідок Сили оборони не нанесли такого ураження як могли б коли ворог перехопив ініціативу і наступав, та як наслідок ворог отримав можливість потроху нарощувати угруповання і діяти на нових напрямках.

😍 Дивіться, хто підтримує українські сили оборони.

Британський історик Тімоті Ґартон Еш задонатив 50 тисяч канадських доларів (майже півтора мільйона гривень), отриманих як премію Lionel Gelber Prize, фонду «Повернись живим»:

https://hottg.com/savelifeua/2579

«Я не можу уявити собі кращого застосування премії, отриманої за книгу про новітню європейську історію, ніж пожертвувати її на оснащення Збройних Сил України для перемоги. Адже на кону в цій війні стоїть не що інше, як майбутнє Європи»

Сьогодні слухаю професора Еша на “Львів Медіа Форумі”. І виявила, що його нова книга вже є українською! Можливо, вам теж буде цікаво:

https://vivat.com.ua/avtory/timoti-garton-esh/

Саме ж публічне інтерв’ю британського історика, професора Оксфордського університету, можна послухати тут:

https://www.facebook.com/share/v/CBxxeAxGDiGHuJSM/?mibextid=KsPBc6

Суспільне матиме власний інформаційний ефір на каналі Перший у межах проєкту «Єдині новини», йдеться в релізі компанії.

Свій контент на Першому Суспільне почне транслювати від сьогодні. Інші учасники телемарафону його не транслюватимуть, втім мовник продовжить ділитись із ними регіональними історіями, фільмами власного виробництва та розслідуваннями.

🤔 А тим часом Newsweek пише, що в команді Карлсона нічого не знають про «його» шоу на російському телеканалі:

https://www.newsweek.com/tucker-carlson-launches-show-russian-state-tv-russia-24-1903045

👩‍💻 Пересилила себе і подивилася участь Віталія Портникова в ефірі у Марка Фейгіна, в якому опоненткою Віталія була Юлія Латиніна. (Не можна аж так розслаблятися у відпустці, хоча паузу у споживанні новин, відео і великих текстів я усе-таки зробила.)

"Пересилила" — бо Латиніна викликає в мене вкрай неприємні емоції, зокрема через її неабияку зверхність.

Ефір, як виявилося, мав чітко окреслену тему — "суперечка щодо імперської спадщини".

Що я можу сказати. Чи здивувала мене Латиніна? Ні. Чи здивувало, що Віталій Портников може дати відсіч такій спікерці? Ні. Але все ж моральну сатисфакцію від того, що Віталій очевидно заткнув Латиніну за пояс у цій розмові, я отримала.

Дуже кумедно було спостерігати, як Латиніна намагалася добитися від Портникова визнання того, що не лише Росія — "погана" імперія. Мовляв, інші імперії також наробили справ. Доволі дивний підхід — переводити стрілки на інших, якщо, як я розуміла, розмова планувалася саме довкола Росії та її імперськості, зокрема — війни в Україні як спроб продовжити цій імперії життя. А ці запитання Латиніної Віталію так, ніби він студент на іспиті — уточнення про якісь історичні факти, щоб показати, хто краще знається на історії 🤨

Короче кажучи — я пережила емоції, які не переживала вже впродовж тривалого часу, бо дуже скоротила споживання контенту з Росії.

В моїй стрічці в фейсбуці багато схвальних відгуків про цю дискусію. Деякі мене відверто здивували, бо ці люди загалом виступали проти будь-яких діалогів із росіянами до того, наскільки я пригадую (мабуть, тріумф Віталія за підсумками цього діалогу приніс моральну сатисфакцію не лише мені 😏).

Я зі свого боку нагадаю те, що, здається, вже тут писала. Якщо українці погоджуються на діалог із росіянами щодо російсько-української війни, то, на мій погляд, цей діалог має бути саме дискусією і бажано отакою — коли українська сторона готова дискутувати максимально чітко, аргументовано і на мінімумі емоцій.

Росіяни — в тому числі ті, про кого ми звикли говорити як про "лібералів" — мають свій погляд на те, що робить Росія з Україною і українцями. Переважно він не є релевантним щодо дійсності, оскільки вкрай мало росіян (принаймні на моїй пам'яті) визнають публічно в повній мірі те, що Росія робить із Україною — завжди знаходиться якесь "не все так однозначно". Тож ті з наших інтелектуалів, хто готовий вступати в такі дискусії, мають бути максимально конструктивними і дозволяти собі мінімум емоцій.

Латиніна в цьому ефірі намагалася кілька разів тиснути на те, що українці зайняли позицію жертви, що не є конструктивним. Погодьтеся, перша реакція, яку це викликає: а чи ти не о**їла? Бо здоровий глузд говорить про те, що так, українці таки є жертвою воєнної агресії Росії.

Для мене ж цей підхід Латиніної дуже показовий.

По-перше, це маніпуляція — ми ніби як маємо почуватися винними за те, що не є конструктивними. Адже хіба може "жертва" бути конструктивною — вона ж заангажована, вона too emotional! По-друге (і це найголовніше, бо нас-то її думка мало цікавить), ця маніпуляція дуже добре працює в комунікації росіян з іноземцями закордоном. Мовляв, українці, звичайно, страждають, але. Тут можна підставити багато різних варіантів, що можна сказати після цього "але" — наприклад, "але хіба це правильно, відмовляти такому поважному фестивалю в запрошенні взяти участь у дискусії про Росію та Україну?! Ох, ці українці вже зловживають своєю долею жертви, вони вже too emotional!"

І я не маю жодного сумніву, що це працює, щонайменше на тих іноземців, які не надто заглиблюються в тему російсько-української війни. Українці виходять надто емоційними, надто некомфортними, тоді як росіяни досі лишаються тими, з ким хочеться говорити і кого хочеться слухати (і зачудовуватися їхньою загадочною душою, від чого очевидно не втрималося і журі Каннського кінофестивалю цього року).⤵️

⤴️Повертаюся до дискусії Портникова, Латиніної і в принципі дискусій між українцями і росіянами в умовах повномасштабної війни. Запитання, яке я собі ставлю у розвиток цих роздумів: а хто ще, крім Портникова, з української сторони міг би бути конструктивним та впевненим учасником такої дискусії? І бажано ще щоб вмів/вміла англійською 😏 Поділіться. Як думаєте?

До речі, не менш важливий момент — це власне готовність людини до такої дискусії. Наприклад, я не відчуваю жодних сил і бажання брати участь у таких дискусіях на рівні медійників, якби мене покликали. І, припускаю, дуже багато українських публічних діячів відчувають +- те саме.

Але чисто гіпотетично ми з вами можемо поуявляти, хто б це міг бути. І з ким доречно було б вступати в таку дискусію, за яких умов — це теж питання.