🗞 Прочитала дуже цікаву наукову статтю, яка стверджує, що наше розуміння мотивації залишилось незмінним впродовж десятиліть, що своєю чергою, впливає на те, як ми вчимось, працюємо та й взагалі функціонуємо як люди!
Основна проблема полягає в тому, що поточні теорії мотивації (теорія самовизначення, теорія очікування-цінності, теорія цілей досягнення), розроблені в 1970-80-х роках, описують, що мотивує учнів, але не пояснюють механізми роботи мотивації. Вони зводяться до банальних тверджень на кшталт «адаптивні форми мотивації призводять до позитивних результатів, а неадаптивні — до негативних».
Дослідники пропонують альтернативний підхід — «систему навчання через винагороду», яка описує самопідтримуючий цикл: учні усвідомлюють прогалину в знаннях, шукають інформацію, отримують задоволення від навчання, що породжує нові запитання та підвищує цінність існуючих знань (фактично, для мене це виглядає як певна варіація метода Фейнмана, про який я писала ось тут). Для практичного застосування вчителям рекомендується:
1. Зосередитись на створенні усвідомлення прогалин у знаннях;
2. Приділяти увагу циклам зворотного зв'язку;
3. Враховувати часові рамки мотиваційних втручань;
4. Дивитись глибше, ніж просто категоризація учнів як «високо» чи «низькомотивованих».
Автор статті підсумовує, що для мотивації учнів не варто намагатися їх мотивувати напряму. Мотивація часто є побічним ефектом досягнень і знань — якщо ви багато знаєте про щось і вмієте це робити добре, то, ймовірно, будете більш мотивованими!
>>Click here to continue<<
