Create: Update:
🇦🇺 Великий пост про Австралію: чому я тут, які у мене враження, більше про мої плани та відповіді на ваші запитання!
Отже, почну з найголовнішого — я ніколи, ніколи, ніколи в житті не очікувала, що я буду тут жити. Я ніколи не розглядала Австралію як потенційне місце для проживання, ба, мої думки щодо цієї теми завжди йшли або до Японії, або до Шотландії (однозначно скажу, що якби не 8 років в Токіо, то я неодмінно була б зараз десь в Единбурзі чи у Глазго), але життя мало інші плани, коли воно звело мою дорогу з австралійцем, який став моїм нареченим.
Але, що цікаво — наші відносини не стали каталізатором переїзду, ним стала Японія.
В якийсь момент (а точніше, десь на 5 році проживання в Токіо), ми з нареченим колективно збагнули, що майбутнього тут для двох молодих й амбітних людей немає. На той момент до мого стресу сильно додавало те, що Японія найбільш сексистська держава в якій я коли-небудь проживала (ви можете ось тут глянути відео про те, які чинники додали до мого рішення переїхати) + те, що в столиці з року на рік очікувався великий землетрус, який я точно не хотіла спробувати (бо тут питання було саме в цьому) пережити.
Ми вирішили, що якщо десь ми й маємо змогу побудувати успішні кар'єри, так це в англомовній країні, тому ми вирішили зібрати документи та податися на партнерську візу в Австралію. Нам сказали, що ми можемо орієнтуватися на те, що можливість переїхати в Австралію я матиму не раніше після 24-48 місяців очікування, тому ми не поспіхи впродовж місяців збирали документи та подали все-все в імміграцію... 22 лютого 2022 року. Ну, а що трапилось через 2 дні ви самі знаєте. Але далі трапилось те, чого ми не очікували — австралійський уряд видав мені візу в рекордний (!) один тиждень і ми почали готуватися. Але тут знов втрутилось життя (разом з війною) і наступні два роки я повністю сфокусувала свою увагу на тому, аби розвивати свою благодійну організацію та допомагати українцям. Тому повноцінно переїхати вийшло лише в червні 2024 року і з того моменту я повноцінно живу в Сіднеї!
До того ж, декілька днів тому я отримала фінальну частину своєї партнерської візи й тепер маю право без обмежень й лімітів проживати в Австралії! Ура!
Так ось... які у мене враження після року тут? Як мені Австралія у порівнянні з Японією та Україною? Нижче продублюю те, чим я ділилась у своєму ТікТоці та додам ще декілька слів, бо вражень дуже-дуже-дуже багато і майже всі вони позитивні.
Отже, почну з найголовнішого — я ніколи, ніколи, ніколи в житті не очікувала, що я буду тут жити. Я ніколи не розглядала Австралію як потенційне місце для проживання, ба, мої думки щодо цієї теми завжди йшли або до Японії, або до Шотландії (однозначно скажу, що якби не 8 років в Токіо, то я неодмінно була б зараз десь в Единбурзі чи у Глазго), але життя мало інші плани, коли воно звело мою дорогу з австралійцем, який став моїм нареченим.
Але, що цікаво — наші відносини не стали каталізатором переїзду, ним стала Японія.
В якийсь момент (а точніше, десь на 5 році проживання в Токіо), ми з нареченим колективно збагнули, що майбутнього тут для двох молодих й амбітних людей немає. На той момент до мого стресу сильно додавало те, що Японія найбільш сексистська держава в якій я коли-небудь проживала (ви можете ось тут глянути відео про те, які чинники додали до мого рішення переїхати) + те, що в столиці з року на рік очікувався великий землетрус, який я точно не хотіла спробувати (бо тут питання було саме в цьому) пережити.
Ми вирішили, що якщо десь ми й маємо змогу побудувати успішні кар'єри, так це в англомовній країні, тому ми вирішили зібрати документи та податися на партнерську візу в Австралію. Нам сказали, що ми можемо орієнтуватися на те, що можливість переїхати в Австралію я матиму не раніше після 24-48 місяців очікування, тому ми не поспіхи впродовж місяців збирали документи та подали все-все в імміграцію... 22 лютого 2022 року. Ну, а що трапилось через 2 дні ви самі знаєте. Але далі трапилось те, чого ми не очікували — австралійський уряд видав мені візу в рекордний (!) один тиждень і ми почали готуватися. Але тут знов втрутилось життя (разом з війною) і наступні два роки я повністю сфокусувала свою увагу на тому, аби розвивати свою благодійну організацію та допомагати українцям. Тому повноцінно переїхати вийшло лише в червні 2024 року і з того моменту я повноцінно живу в Сіднеї!
До того ж, декілька днів тому я отримала фінальну частину своєї партнерської візи й тепер маю право без обмежень й лімітів проживати в Австралії! Ура!
Так ось... які у мене враження після року тут? Як мені Австралія у порівнянні з Японією та Україною? Нижче продублюю те, чим я ділилась у своєму ТікТоці та додам ще декілька слів, бо вражень дуже-дуже-дуже багато і майже всі вони позитивні.
🇦🇺 Великий пост про Австралію: чому я тут, які у мене враження, більше про мої плани та відповіді на ваші запитання!
Отже, почну з найголовнішого — я ніколи, ніколи, ніколи в житті не очікувала, що я буду тут жити. Я ніколи не розглядала Австралію як потенційне місце для проживання, ба, мої думки щодо цієї теми завжди йшли або до Японії, або до Шотландії (однозначно скажу, що якби не 8 років в Токіо, то я неодмінно була б зараз десь в Единбурзі чи у Глазго), але життя мало інші плани, коли воно звело мою дорогу з австралійцем, який став моїм нареченим.
Але, що цікаво — наші відносини не стали каталізатором переїзду, ним стала Японія.
В якийсь момент (а точніше, десь на 5 році проживання в Токіо), ми з нареченим колективно збагнули, що майбутнього тут для двох молодих й амбітних людей немає. На той момент до мого стресу сильно додавало те, що Японія найбільш сексистська держава в якій я коли-небудь проживала (ви можете ось тут глянути відео про те, які чинники додали до мого рішення переїхати) + те, що в столиці з року на рік очікувався великий землетрус, який я точно не хотіла спробувати (бо тут питання було саме в цьому) пережити.
Ми вирішили, що якщо десь ми й маємо змогу побудувати успішні кар'єри, так це в англомовній країні, тому ми вирішили зібрати документи та податися на партнерську візу в Австралію. Нам сказали, що ми можемо орієнтуватися на те, що можливість переїхати в Австралію я матиму не раніше після 24-48 місяців очікування, тому ми не поспіхи впродовж місяців збирали документи та подали все-все в імміграцію... 22 лютого 2022 року. Ну, а що трапилось через 2 дні ви самі знаєте. Але далі трапилось те, чого ми не очікували — австралійський уряд видав мені візу в рекордний (!) один тиждень і ми почали готуватися. Але тут знов втрутилось життя (разом з війною) і наступні два роки я повністю сфокусувала свою увагу на тому, аби розвивати свою благодійну організацію та допомагати українцям. Тому повноцінно переїхати вийшло лише в червні 2024 року і з того моменту я повноцінно живу в Сіднеї!
До того ж, декілька днів тому я отримала фінальну частину своєї партнерської візи й тепер маю право без обмежень й лімітів проживати в Австралії! Ура!
Так ось... які у мене враження після року тут? Як мені Австралія у порівнянні з Японією та Україною? Нижче продублюю те, чим я ділилась у своєму ТікТоці та додам ще декілька слів, бо вражень дуже-дуже-дуже багато і майже всі вони позитивні.
Отже, почну з найголовнішого — я ніколи, ніколи, ніколи в житті не очікувала, що я буду тут жити. Я ніколи не розглядала Австралію як потенційне місце для проживання, ба, мої думки щодо цієї теми завжди йшли або до Японії, або до Шотландії (однозначно скажу, що якби не 8 років в Токіо, то я неодмінно була б зараз десь в Единбурзі чи у Глазго), але життя мало інші плани, коли воно звело мою дорогу з австралійцем, який став моїм нареченим.
Але, що цікаво — наші відносини не стали каталізатором переїзду, ним стала Японія.
В якийсь момент (а точніше, десь на 5 році проживання в Токіо), ми з нареченим колективно збагнули, що майбутнього тут для двох молодих й амбітних людей немає. На той момент до мого стресу сильно додавало те, що Японія найбільш сексистська держава в якій я коли-небудь проживала (ви можете ось тут глянути відео про те, які чинники додали до мого рішення переїхати) + те, що в столиці з року на рік очікувався великий землетрус, який я точно не хотіла спробувати (бо тут питання було саме в цьому) пережити.
Ми вирішили, що якщо десь ми й маємо змогу побудувати успішні кар'єри, так це в англомовній країні, тому ми вирішили зібрати документи та податися на партнерську візу в Австралію. Нам сказали, що ми можемо орієнтуватися на те, що можливість переїхати в Австралію я матиму не раніше після 24-48 місяців очікування, тому ми не поспіхи впродовж місяців збирали документи та подали все-все в імміграцію... 22 лютого 2022 року. Ну, а що трапилось через 2 дні ви самі знаєте. Але далі трапилось те, чого ми не очікували — австралійський уряд видав мені візу в рекордний (!) один тиждень і ми почали готуватися. Але тут знов втрутилось життя (разом з війною) і наступні два роки я повністю сфокусувала свою увагу на тому, аби розвивати свою благодійну організацію та допомагати українцям. Тому повноцінно переїхати вийшло лише в червні 2024 року і з того моменту я повноцінно живу в Сіднеї!
До того ж, декілька днів тому я отримала фінальну частину своєї партнерської візи й тепер маю право без обмежень й лімітів проживати в Австралії! Ура!
Так ось... які у мене враження після року тут? Як мені Австралія у порівнянні з Японією та Україною? Нижче продублюю те, чим я ділилась у своєму ТікТоці та додам ще декілька слів, бо вражень дуже-дуже-дуже багато і майже всі вони позитивні.
❤142💘9👍7❤🔥3🔥3
>>Click here to continue<<
How to book
