Нащо педофіли намагалися вбити Фіцо?

Привіт, на звʼязку Юрій Гудименко.

Хтось з вас знає мене по відео з «Привіт, котики» у перші дні війни, хтось – по «Трісковим війнам» і іншим історичним текстам, а хтось по «Демсокирі» і веселим вуличним акціям. Хтось – щасливі люди! – не знають взагалі, і я планую це виправити, бо не може бути на Землі стільки щастя.

Ми з фондом Help Heroes of Ukraine влаштовуємо презентації моєї книги у пʼяти містах США. Ми будемо збирати гроші на допомогу українській армії і спілкуватися. Я буду слухати вас, а ви мене, а потім знову навпаки – десь так воно влаштовано. І ми будемо сміятися, плакати, думати і не думати разом. Так, саме так воно і працює.

Тож приходьте на зустрічі, і побачимось там.

Обняв всіх.

📍 DETROIT | May 17 | 6:30 PM | “The Center” Bar and Grill
📍 NEW YORK | May 23 | 6:30 PM | Ukrainian National Home
📍CHICAGO | May 25 | 6:30 PM | Sister City Library
📍PHILADELPHIA | May 29 | 6:30 PM | St. Michael The Archangel Ukrainian Catholic Church
📍WASHINGTON, DC | May 30 | 6 PM | Ukraine House

Знайшов фото з дуже старої акції проти нині покійного кіоску РПЦ на Десятинці. В фб та інсту не викладеш, тому сюди.

Давно це було.

«Подавленьі» це щось нове. Як це взагалі? Летить наш дрон, дивиться униз, каже «Боже, які кончені, як ви так живете взагалі, москалі їбучі, я в депресії тепер, повністю подавлений» і тільки після цього падає і розйобує ваш НПЗ?

Верховна Рада таки проголосувала у першому читанні законопроект Гетьманцева про «клуб білого бізнесу» №11084, згідно з яким колір бізнесу (білий-не білий) обирає податкова.

Гетьманцев одразу поліз на інтервʼю розповідати, що саме приналежність компанії до «клубу» буде вирішувати, чи будуть її працівники заброньовані. Тобто нескладний логічний ланцюжок призводить нас до висновку, що тепер саме податкова (яка вирішує хто в «клубі») буде відповідати за результати мобілізації в тому чи іншому вигляді. Інакше кажучі, кількість піхоти на ділянці фронту залежить від того, чи заніс власник бізнесу чемодан у податкову. Інакше кажучи, від того, чи заніс чемодан у податкову магазин іграшок з 50 працівниками чи фабрика цигарок з 1000 працівників буде залежати, чи проїбали ми село. Подумайте про це, коли будете зранку читати на DeepState фразу «ворог просунувся східніше н.п.».

Я так розумію, що потік чемоданів у різні міністерства за бронювання працівників (бо багато міністерств мають свої списки на бронювання) ображає Гетьманцева особисто, і він вирішив сконцентрувати всі чемодани в одному місці, а конкретно у фактично підпорядкованій податковій. Логічно, дуже логічно. Молодці.

Нам потрібен максимально прозорий реєстр заброньованих підприємств. Максимально – зрозуміло що з урахуванням секретності. Але торгівельні мережі, футбольні клуби, горілчані заводи і магазини «Все за мало гривень», які моментально отримали статус критичної інфраструктури – це пизда. І це демотивує. Дуже сильно. Максимально.

А Гетьманцеву і всім хто голосував за «клуб» – полумʼяний привіт. It's your fault.

Ситуація з Національним військовим меморіальним кладовищем зараз погана. Місцеві мешканці влаштовують протести проти будування і блокують техніку.

Щоб зрозуміти ситуацію, спочатку трохи хронології.

Саму ідею того, що Україні потрібен власний Арлінгтон, почали відносно серйозно проговорювати ще років дванадцять тому. Власне, більшу частину часу з того моменту відбувалися тільки розмови в різних форматах.

Активізація ідеї почалась з 2014 року зі зрозумілих причин. У країні в принципі відсутні сакральні місця для поховань, окрім київських Байкового кладовища і Аскольдової могили (дуже маленької за площею), і Личаківського кладовища з Марсовим полем у Львові. Ну і Тарасова гора у Каневі, але там вже зайнято Тарасом Григоровичем.

Тоді почали обговорювати думку про те, що потрібен символічний Пантеон героїв всіх часів і окремо – кладовище для військових. Тема перейшла в площину конкретики тільки з початком повномасштабки, хоча і до її початку були деякі рухи і загальне розуміння того, що рано чи пізно будувати таке буде треба.

У 2022 році процес зашевелився, що не дивно, і почалися вже конкретні дії. Ці дії характеризувалися в першу чергу абсолютною безтолковістю тодішнього міністра ветеранів Лапутіної і не менш абсолютним нерозумінням парламенту і Кабінету міністрів на тему того, що взагалі відбувається.

Спочатку кинулись шукати місце в Києві, хоча з самого початку було зрозуміло що це приречена історія. Для порівняння: площа Арлінгтонського кладовища під Вашингтоном — 600 з чимось акрів, більше 250 гектар. Знайти таку територію в Києві – неможливо, з урахуванням інших вводних (хоча б відносно рівна територія, відсутність інших асоціацій з цією територією, відсутність інших памʼяток). Але всі бігали, суєтилися, знайшли Лису гору, виділили землю, зрозуміли що не підходить, стали шукати далі, обговорювали ВДНГ (ага, ідеальний план – поховання в місті з назвою Виставка досягнень народного господарства), обговорювали Співоче поле (ще краще), потім ще одна ідея геніальніше іншої…

В результаті восени 2022 року було створене держустанову «Національне військове меморіальне кладовище» і почали шукати місця поза Києвом, у ближніх передмістях. Зрозуміло, що майже першим же рішенням було будувати біля уже існуючого меморіалу – поряд з Биківнянськими могилами, де поєднані заповідник і меморіальний комплекс загиблих від радянських репресій. Логіка казала, що все сходиться, і загальна атмосфера, і місцевість.

В травні 2023 року Верховна Рада прийняла закон №9240 про розташування Національного військового меморіального кладовища у Биківні. Цей закон не підписаний президентом і ніколи не буде підписаний. Тому що вже в цей час стало зрозуміло, що у Биківні можна легко розворушити поховання жертв репресій під час будівництва, а це – робота археологів, розкопки, багато часу і фактичне блокування будівництва. У кращіх традиціях менеджмента тодішньої міністра ветеранів Лапутіної, всі вже все фактично знали, але родинам загиблих продовжували розповідати, що все окей і робота над кладовищем іде за планом.

Тим часом (м - мєнєджмєнт) похапцем шукали нове місце для кладовища на заміну Биківні. І знайшли землі НУБіП (аграрний університет) неподалік Гатного, на іншому краю від Києва. І в якийсь момент, через декілька місяців, міністерство ветеранів поставило родини загиблих перед фактом: у Биківні не буде кладовища, а воно буде у Гатному. А це, на хвилиночку, означало що потрібно переробити всі експертизи, зробити всі дослідження, землевідвід (точніше, передачу власності на ділянку), дослідити грунти і так далі. Тобто це ще багато часу. Який можна було б зекономити, якби тогочасна міністерка трохи менше тормозила.

Але процес з горем пополам пішов. Наприкінці 2023 і напочатку 2024 років було прийнято нову версію закону, потім постанову Кабміну і розпочалися підготовчі роботи. Суттєво допомогло процесу і те, що в лютому 2024 року нарешті вийшла на мороз з теплого кабінету пані генерал Лапутіна і посаду міністра ветеранів (з припискою «тимчасово виконуючий обовʼязки») зайняв майор Олександр Порхун. Але пройобане було вже не разпройобити.⤵️

⤴️На момент приходу на посаду Порхуна і початку робіт злі були вже абсолютно всі. Родини загиблих – тим, що їм місяць за місяцем обіцяли поховати їхніх героїв ось-ось і все відкладали на потім. Ветерани – тому що рівень комунікації і менеджменту міністерства ветеранів яскраво продемонстрував всю глибину глибин. Уряд – тому що все відбувалося через жопу, депутати Верховної Ради – тому що вони виглядали як кретини, голосуючи поспіль за два майже однакові закони, які розміщували кладовище в абсолютно різних місцях, УІНП – тому що вони попереджали, місцеві – тому що їх не попередили, і так далі.

Процес у 2024 році худо-бідно пішов, і вже було можна розраховувати на перші поховання цього року, але зʼявилася нова проблема. Місцеві мешканці почали протестувати проти будівництва як такого. І під «протестувати» я не маю на увазі тільки мирні акції, бо були і блокування техніки, і не дуже мирний тиск на будівельників.

Я з величезною повагою відношуся до права на протест. Плюс я чудово розумію відсутність нормальної комунікації у минулому році, коли приймалося рішення. Я взагалі все розумію. Але мені видається що це вже бляха занадто.

Всі аргументи місцевих мешканців зводяться в цілому до простої фрази: НЕ ТУТ. Тіла мертвих отруять грунтові води. Випиляють всі дерева. Там болото і не можна ховати. Там красиво і ми там гуляємо. І загалом – ми не проти кладовища, ми за кладовище, але НЕ ТУТ.

Слухайте, це несерйозно. Читати про «екоцид» в країні, де відбувається геноцид – тут, справжній, зараз, щогодини – і що цей «екоцид» розпочнеться через поховання військових – це за всіма межами.

Ви могли б домовлятися з міністерством про конкретні речі. Не будуйте ось тут і ось тут, на цих участках. Давайте отут залишаться дерева. Давайте зафіксуємо наші домовленості письмово. Але ви хочете, за великим рахунком, щоб на землях, які вам не належать, було так, як вам хочеться. Ці землі належали державному інституту і перейшли до державної установи. І глобально держава – з усіма властивими їй недоліками і помилками – вирішила, що меморіальне військове кладовище буде там. І воно буде, більше того – воно мало бути вже давно. Воно потрібно державі – не політикам, а Україні.

Тому моя порада місцевим мешканцям проста. Домовляйтесь про конкретні деталі, фіксуйте їх і слідкуйте за виконанням домовленостей. І це все. Кладовище буде там, бо вже час. Це далеко не ідеальний варіант, але в житті мало ідеальних речей. Назви ваших сіл можуть увійти в історію гордо, як увійшов Арлінгтон, або з ганьбою, якщо частина мешканців буде силою перешкоджати будівництву військового кладовища. Це навіть дико звучить.

P.S. Відповідаючи на питання «А хто ти взагалі такий». Історик за освітою, молодший сержант ЗСУ у відставці, автор ідеї Дзвону памʼяті біля будівлі Міністерства оборони, який відкрили у 2018 році. І так, повірте, якби у мене було своїх 200 гектарів, я б віддав їх під кладовище. Занадто багато вже вулиць, названих на честь товаришів.

Хлопоки гуляють, співають і танцюють гопака

Я сподіваюся ми попросили зброю

Написав колись пост про те, що економічна, демографічна і політична мапи України через повномасштабку повністю змінилися.

Тим часом твіттер:

Я зараз вимру нахуй.

Американський Forbes наваяв статтю, в якій назвав один з підбитих россійських мінних тралів на базі танку Т-62 «Homosexual». Чому мінний трал став «гомосексуалом»? Тому що росіяни написали на ньому «Громозека», ну а як відомо «Громозека» і «Гомосєк» це дуже схожі слова. Приблизно як «Саус парк» схожий на «Загадку третьої планети».

А потім прийшов наш УНІАН і зробив оцей переклад статті Forbes.

У нас немає іншого вибору, аніж стати багатими.

Я зараз у США, спілкуюся з деякими американцями і представниками інших союзних нам народів, в тому числі таких, чиї країни ми не визнаємо. І це, мабуть, головний висновок, який я зробив і зробити треба було вже давно.

Все ж так просто. Так очевидно. Ця війна не остання. Будуть ще, бо ворог вперто не хоче помирати. Він спробує прийти знову, чим би ця війна не закінчилася: якщо він переможе, він захоче нас добити, якщо ж переможемо ми – він захоче реваншу.

Війна стає все дорожчою з кожним роком. Нам потрібно закрити величезну лінію кордону мінами, артилерією, технікою, авіацією, ночниками, тепловізорами, fpv-дронами, РЕБом і РЕРом, беспілотними літаками дальньої розвідки, професійно підготовленими людьми. Нам потрібні супутники, нам потрібен звʼязок, нам потрібно все, що вигадано для війни. Це вимагає величезних, позамежних, фантастичних для нас коштів. В 2021 році ВВП України сягнув рекордно високих $200 млрд. Для порівняння: ВВП техасського міста Остін (з передмістями) дорівнює $89 млрд., при тому що Остін не найбагатше місто не те щоб у всьому США, а навіть у Техасі чи то на другому, чи на третьому місті по ВВП.

Я кажу про те, що ми або будемо багатими, або здохнемо. Гроші вирішують майже все. Нам потрібна зброя, зброя, зброя і зброя. Отримати її важко – ви бачите. Купити суттєво простіше. Коли будуть гроші, ми будемо торгуватись. Зараз ми просимо. Результати відповідні.

Нам потрібні економічні реформи, яким ніхто не заважає. Лібералізація економіки, реформа судів, податкова в наморднику і на голодному пайку. Всі ці гетьманцеви і інша шобла, які кормляться з бізнесу, вбивають наше майбутнє. 

Бути багатим може і соромно в Україні, бо багатих у нас не люблять. Але їх точно люблять у світі виробників зброї за кордоном.

Кожен день, коли країна не стає багатшою, наближає нас до майбутньої поразки в війні. Будемо багатими – будемо жити. Ні – помремо. Все.

Друзі! 10 червня відбудуться вибори нового складу Ради громадського контролю при НАБУ. Цього разу за допомогою «Дії».
П’ять років поспіль наші представники системно працювали в РГК НАБУ. Тепер ми знову просимо вашої підтримки.

Чому це важливо саме зараз?  

🔻Аудит. Попереду у НАБУ важливий етап – буде проведений перший в історії аудит ефективності діяльності Бюро. Методологія аудиту невідома. Що саме і як будуть оцінювати – на цей час незрозуміло. Ця невідомість – велика проблема, яка покладає на РГК велику відповідальність.
 
Тому попередній досвід РГК НАБУ у дисциплінарних і кадрових комісіях, а також участь у впровадженні змін в Бюро є такими важливими під час аудиту НАБУ, який має відбутися вже до кінця вересня. Від його результатів залежатиме і подальший хід антикорупційної реформи в Україні, і наша підтримка міжнародними партнерами.
 
🔻Відкритість. У суспільства та ЗМІ сформований запит на відкритість НАБУ, як і решти органів антикорупційної вертикалі. Особливо коли йдеться про хід розслідувань злочинів, фігурантами яких є відомі та владні персони. РГК має посилити відкритість і прозорість НАБУ у взаємодії з суспільством та медіа, та стати ефективним інструментом інформування.

🔻Довіра і контроль. Прозорість та підзвітність в роботі НАБУ дозволить громадськості здійснювати більш ефективний контроль за діяльністю Бюро. Як наслідок – поверне довіру громадян до антикорупційних органів та інших державних інституцій.

🔻Кадри. Цього року на НАБУ чекає значне розширення штату. Добір професійних та доброчесних кадрів для Бюро є вкрай важливим. РГК повинна продовжувати й надалі сприяти  підвищенню стандартів роботи та ефективності Бюро.
 
🔻Маніпуляції. Антикорупційні органи, у тому числі НАБУ, час від часу стають знаряддям політичної боротьби та використовуються для маніпулювання громадською думкою. І це неприпустимо. Незалежність Бюро є ключовим фактором у боротьбі з корупцією, а РГК - дієвим механізмом захисту принципів його неупередженості та автономності.
У НАБУ натепер багато проблем. Це – і нові проблеми росту, і застарілі проблеми організації. РГК вже показала, що може бути потужним інструментом для просування і впровадження ефективних рішень. Рух у цьому напрямку має тривати.  
 
🥲Чому «Дія»?
 
Вперше цього року вибори РГК НАБУ пройдуть через додаток «Дія». Алгоритм до тепер не відомий. Та навіть якщо голосування пройде на окремій платформі, аутентифікація виборців буде за допомогою «Дії».
 
Антон Швець, чинний голова Ради громадського контролю НАБУ, вбачає у діях Кабміну  використання владних повноважень для того, аби обмежити вільний доступ до виборів в РГК. І на це є причини:
 
1️⃣ не всі користуються додатком «Дія», і заради виборів в РГК його встановлювати не будуть;
2️⃣ система не відтестована і є ймовірність, що «Дія» не спрацює штатно під час голосування;
3️⃣ у суспільстві є певний спротив будь-якій легітимізації «Дії», як можливого інструменту для проведення загальних виборів у державі.
 
Попри ці ризики, вибори відбудуться саме за допомогою «Дії». І можливості «відкотити» рішення натепер нема.
 
Сподіваємося, голосування пройде прозоро, без збоїв і порушень. А ще на те, що кількість виборців не зменшиться через недовіру до «Дії», а ви прийдете проголосувати за найдостойніших кандидатів.
 
Кого підтримуємо?

👇Продовження нижче👇

👆Початок вище👆

Кого підтримуємо?

Цьогоріч на виборах РГК НАБУ ми підтримуємо та просимо підтримати вас таких кандидатів та кандидаток:

• Аксьонов Михайло Юрійович – ГО «Інститут рівних прав» 

• Гаврилюк Юлія Володимирівна – ГО «Українське правниче товариство»

• Даценко Катерина Андріївна – ГО «Ветеранська Сокира»

• Кальницька Юлія Ігорівна – ГО «Інститут рівних прав» 

• Микитюк Антон Сергійович – ГО «Центр суспільного контролю»

• Москвітін Ігор Олегович – ГО «Центр суспільного контролю»

• Півненко Володимир Юрійович – ГО «Інститут рівних прав» 

• Прудковських Віктор Вячеславович – ГО «Антикорупційна сокира» 

• Родіна Аліна Сергіївна – ГО «Українське правниче товариство» 

• Савчук Марк Сергійович – ГО «Антикорупційна сокира» 

• Ходоловський Єлісей Костянтинович - ГО «Антикорупційна сокира» 

• Чижмарь Василь Юрійович – ГО «Центр суспільного контролю»

• Швець Антон Андрійович – ГО «Ветеранська Сокира» 

• Штанков Микита Володимирович – ГО «Ветеранська Сокира» 

• Щоголев Дмитро Миколайович – ГО «Українське правниче товариство»

Серед них є як досвідчені й відомі вам фахівці, так і «нова кров». Про кожного з кандидатів докладніше розкажемо у наступних постах.

Наразі ж просимо вас запланувати у календарі на 10 червня з 9:00 до 21:00 голосування на виборах в РГК НАБУ.

Ваш вибір, ваша участь, ваш голос дуже важливі.

Корупція – теж ворог, з яким треба боротися. Сили оборони відвойовують майбутнє для держави Україна на фронті. Решта – наша відповідальність.
 

Заявлено як наслідки атаки українського дрона «Баба-Яга» на російський грузовик «Кащей».

Словʼянська міфологія as is.