31 грудня у нас мав вийти матеріал з персональними анти-рекомендаціями на новорічні свята — кожен з редакції обрав по фільму, який, на його/її думку є найгіршим, шкідливим або клішейним.

Вгадаєте, чого він не зарелізився вчасно? Правильно, через русню!

Anyway: допускати, аби у них вийшло хоч щось, ми не хочемо, тому все одно випустили текст.

Ось тут про ці шість фільмів (ні, тут немає Love Actually): https://flashforward.media/ua/worst-holiday-movies/

Нарешті завершили перший з наших підсумків року — топ найкращих фільмів 2022-го.

Навіть формат 12 фільмів року (по одному на місяць) не дозволяє вмістити все можливе і бажане, тому доводиться застосовувати критерії значимості та жанрові квоти.

Крім того, у топ не потрапив «Памфір», адже його вихід у вітчизняний прокат буде лише у січні 2023-го. Ставити фільм,який бачили лише відвідувачі фестивалів, ми не хотіли, бо минулого року мали негативний фідбек від читачів з цього питання.

Все тут: https://flashforward.media/ua/best-films-2022-by-flashforward-magazine/

Переходимо до дійсно цікавих підсумків року — ми нарешті релізимо наш список найгірших фільмів 2022 року.

З року в рік ви читаєте його набагато активніше за список найкращого. Воно й логічно, срач-формати завжди заходять набагато краще.

В антитопі ми зменшили кількість фільмів до десяти. І ні, туди не потрапив «Аватар» — бо цього року було дещо гірше.

Все доступно тут: https://flashforward.media/ua/worst-films-2022-by-flashforward-magazine/

Ті, хто вже подивився першу серію Last of Us від HBO, могли вже оцінити, що пілот непогано йде за сценами з гри — як ось тут, наприклад.

Подивимося, як піде далі, але передчуття непогані.

Ми, звісно, вдячні @liroom за те, що опинилися у хорошій компанії, але фраза "нещодавно запустило свою діяльність" отримує приз за найгірший фактчек.

Наше видання існує вже майже 6 років - стільки не жило багато українських медіа про культуру 😉

https://liroom.com.ua/news/ukrainain-telegram-film/

Аби двічі не вставати - трошки пови**буємося.

Цього року ми вперше їдемо на Берлінський кінофестиваль як преса. Від нас їде наша авторка Єлизавета, яку ви, можливо, знаєте як адмінку каналу @PYCriticess. Тому плануємо звичні щоденники перегляду, великі рецензії після фесту - словом, все що ми робили на ОМКФ, тільки серйозніше і з якимись апдейтами у нашому інстаграмі.

У якості тизеру зробили детальний синопсис українського кіно та фільмів про Україну, які ми знайшли у програмі Берлінале.

Ба більше - за посиланням ви знайдете ексклюзивні коментарі від Надії Парфан, Тоні Ноябрьової та інших: https://flashforward.media/ua/berlinale-2023-ukraine/

Finally, some good fucking war drama.

У 2022 році, коли, здавалося б, український прокат максимально сильно потребував якісної кіноісторії про війну, у прокат вийшов лише "Снайлер: білий ворон" - слабка історія за всіма пунктами, крім сцен стрілецької підготовки. Логічно, бо в їх створенні брали участь військові.

Але ситуація радикально виправляється навесні 2023-го, коли має вийти "Бачення метелика", у якому сценарист будує хоч і не дуже складний, проте реально робочий конфлікт персонажів.

Його трейлер вийшов сьогодні, а в прокаті чекаємо з 6 квітня.
https://youtu.be/NEMbqj-Exh8

Поки наша авторка десь між Польщею та Німеччиною - ділимося вибіркою фільмів, які вона точно подивиться на Берлінале.

Кожного дня будемо в швидкому режимі робити щоденники (такі, як колись були на літньому ОМКФ в улюбленій Одесі) та ділитися емоціями в нашому Інстаграм. А поки ловіть список з 15 стрічок:

Фільм відкриття: She came to me/“Йди до мене”, реж. Ребекка Міллєр

Manodrome/“Манодром”, реж. Джон Тренгов

Afire, реж. Крістіан Петцольд

Past lives/ “Минулі життя”, реж. Селін Сонг

Ingeborg Bachmann – Journey into the Desert/ “Інгеборг Бахман: Мандрівка в пустелі”, реж. Маргарета фон Тротта

Suzume/ “Судзуме закриває двері”, реж. Макото Сінкай

Golda/ “Голда”, реж. Гай Наттів

Infinity pool/ “Безмежний басейн”, реж. Брендон Кроненбег

Seneca/ “Сенека”, реж. Роберт Швентке

The Adults/ “Дорослі”, реж. Дастін Гай Дефа

Inside/ “Всередині”, реж. Васіліс Кацупіс

Perpatrator, реж. Дженніфер Рідер

Reality/ “Реальність”, реж. Тіна Саттер

Mutt, реж. Вук Лунгулов Клотц

Someday We’ll Tell Each Other Everything, реж. Емілі Атеф

Повний список: https://letterboxd.com/sushko_liza/list/berlinale-2023-flashforward-magazines-choice/

Наші українські must seen цьогорічного Берлінале: https://flashforward.media/ua/berlinale-2023-ukraine/

Фільм відкриття: She came to me/ «Іди до мене, дитинко»

Солодка гумка, пережована: який фільм відкрив 73-ій Берлінале

Починаємо наші щоденники 73-го Берлінського кінофестивалю, як не дивно, з фільму, який відкрив його – стрічка Ребекки Міллер.

Крінж починається ще з моменту, коли заглядаєш в адаптацію назви українською, яка звучить «Іди до мене, дитинко». Сподіваюсь, що це буде змінено, бо ніякої дитинки там немає, а інші асоціації максимально зайві.

Фільм викликає стільки емоцій (сумісних зі словом «крінж»), що неможливо не розібрати його на кісточки. Особливо згадуючи всіх персонажів, яких режисерка вміщує в 100-хв хронометраж.

Навколо головного героя, депресивного композитора Стівена (Пітер Дінклейдж) розвертається багато дивних взаємовідносин.

Його дружина Патрісіа (Енн Гетевей), психотерапевтка з ОКР, прагне стати монахинею. В одну з прогулянок розпачу Стівен знайомиться в барі з Катріною, яка затягує його на корабель та зваблює.

Вона стає небажаною музою для композитора. Паралельно з цим розгортається лінія стосунків сина Патрісії від першого шлюбу Джуліана з однокласницею Терезою. Її мати полька, а новий батько явно проявляє до 16-річної дівчинки якісь бажання настільки яскраво, що вирішує закрити у в’язниці хлопця дочки за пенетрацію.

Все це обрамлене жахливим візуалом. По-перше, це зернистість, яка може свідчити про зйомку на плівку, виглядає пахабно та нагадує брак по світлу та неталановиту стилізація під ретро. По-друге, картинка нецікава. За 100 хвилин був один цікавий ракурс, і то супер банальний, зате вісімок хоч відбавляй. По-третє, що вбиває вщент – це кострубатий монтаж, де рухи рук, міміка та емоції на обличчях між сусідніми кадрами не співпадають.

Це все виглядає як трьоповерховий будинок Барбі з багатьма кімнатами, де героїв з різними психічними розладами переміщують між комірками, щоб ті взаємодіяли мі собою. І в них виходить все так саме пластмасово як і цей світ загалом. Багатомільйонний бюджет вкладено в зірковий каст, що не виконує головниої функції – грати правдоподібно.

Вже третій день активно йде Берлінале, а ми готові поділитися першим днем щоденника нашої авторки Єлизавети Сушко прямо звідти.

Вона вже подивилася доки Шонна Пенна та Клер Сімон, угорську анімацію та новий фільм Хіра про пост-апокаліпсис та ще дещо цікаве.

Читайте про кожен фільм за посиланням

Другий день передозування фестивальним кіно проходить успішно: дивимося багато, пишемо лише головне.

На черзі фільми, які дають Сідні Свіні рости як акторці, а Джессі Айзенбергу - стати жертвою секти.

https://flashforward.media/ua/berlinale-2023-day-2/

Психологічний стан редакції через річницю повномасштабного вторгнення бажав кращого. Але там де наша біль, там і сила.

Наш головний редактор Максим Сорокін активно вивчає тактичну медицину, а авторка Єлизавета Сушко дивиться кіно на Берлінале. Тому ловіть посилання на нові щоденники:

День 3: режисерські дебюти, Франц Роговський та Вікі Кріпс і мох Баса Девоса
https://flashforward.media/ua/berlinale-2023-day-3/

День 4: байопік про Голду Меїр, фільм-снодійне та знову Франц Роговський
https://flashforward.media/ua/berlinale-2023-day-4/

73 Берлінале 2023 року підійшов до свого логічного фіналу – роздано всіх Золотих, Срібних та Кришталевий ведмедів. Поки ми відходимо від свого першого міжнародного кіно тріпу та дописуємо ще два щоденника з цікавим кіно, треба поділитися списком переможців.

Чесно можна сказати, що він розчаровує. Якщо ще відвертіше, то тішить серед усіх лауреатів лише перемога фільму Баса Девоса в Encounters, спеціальна згадка Надії Парфан за її короткий метр «Це побачення» та спеціальний приз українському короткому метру «Прокидаючись у тиші».

Generation 14+ (молоде журі):
Кришталевий ведмідь:
Adolfo, реж. Софія Аузо

Спеціальна згадка:
And the king said, what a fantastic machine «І король сказав, яка фантастична машина», реж. Алекс Данельсон та Максіміліан Ван Етрик

Кришталевий ведмідь за короткий метр:
And me, I’m dancing too/«І я теж танцюю», реж. Махаммед Валізадеган

Спеціальна згадка від молодого журі за короткий метр:
Form the corner of my eyes/«Сформуйте кут моїх очей»

Generation 14+ (міжнародне журі):
Гран прі:
Hummingribds/«Колібрі», реж. Сільвія Дель Кармен Костанос і Естефанія “Беба” Контерас

Спеціальна згадка:
Mutt/«Дворняга», реж. Вук Лунгов-Клоц

Спеціальний приз за короткий метр:
Infantry/«Піхота», реж. Лаіс Сантос Арауджо

Спеціальна згадка за короткий метр:
Incroci, реж. Францеска де Фуско


Generation К+ (дитяче журі)
Кришталевий ведмідь:
Sweet as/«Солодкий як», реж. Жуб Клерк

Спеціальна згадка:
Zeevonk/«Морський блиск», реж. Доміен Хьюге

Кришталевий ведмідь за короткий метр:
Closing dynasty/«Закриття династії», реж. Лойд Лі Чо

Спеціальна згадка за короткий метр:
Dede is Dead/«Деде мертвий», реж. Філіпп Кастнер

Generation К+ (міжнародне журі)
Гран прі:
Mimi/«Вона – герой», реж.Міра Фроней

Спеціальна згадка
L’Amour du monde/«Туга за світом», реж. Женна Хесс

Спеціальний приз (короткий метр):
Walking up in the silence/«Прокидаючись у тиші», реж. Міла Жлуктенко та Даніела Асаді Фаезі

Спеціальна згадка (короткий метр):
Xiaohui he ta de niu/«Хіаху та його корова», реж. Лао Ксінунг


Encounters («Зустрічі»)
Найкращий фільм:
Here/«Тут», реж. Бас Девос

Найкращий режисер:
El eco/ , реж. Татіана Хуезо

Особливий приз журі:
Samsara/ , Луї Патіно
та
Orlando, My Political Biography/«Орландо, моя політична біографія», реж. Пауль Б. Пресіадо


Конкурс коротких метрів
Золотий ведмідь:
Les chenilles, реж. Міхель і Ноель Кесервані

Срібний ведмідь:
Dipped in black, реж. Мет‘ю Торне та Дерік Лінч

Спеціальна згадка:
«Це побачення», реж. Надія Парфан

Панорама (глядацьке голосування)
Перше місце:
Sira, реж. Аполіна Траоре

Друге місце:
The Burdened/ «Обтяжений», реж. Амр Гамаль

Третє місце:
Sage-femmes/ «Акушерки», реж. Леа Фенер

Найкращий документальний фільм:
Kokomo City, реж. Д. Сміт

Друге місце за документальний фільм:
Eternal memory/ «Вічна пам‘ять», Маїте Альберді

І головне розчарування Основний конкурс
Золотий ведмідь:
On the Adamant/ «На Адаманті», реж. Ніколя Філібера

Приз grand jury:
Afire/«Вогонь», реж. Крістіан Петцольд

Приз журі:
Bad living/«Погане життя», реж. Жуан Каніжо

Найкраща режисура:
«Велика колісниця», Філіпп Гарелль

Найкращий сценарій:
Music/«Музика», Анжела Шенелець

Найкраща операторська робота:
Елен Лувра, фільм Disco Boy

Найкраща роль першого плану:
Софія Отеро у фільмі «20 000 видів бджіл»

Найкраща роль другого плану:
Теа Ере в фільмі «До кінця ночі»

Зробімо невеличку перерву від хорошого (і не дуже) фестивального кіно і розповімо трохи про погані кінокомікси.

Останнім часом ми пишемо про них все менше, і причину цього ми колись вже називали в одному з постів: жанр страшенно деградує.

І якщо про оновлений кіновсесвіт DC поки говорити рано, то кіновсесвіту Marvel можна лише поспівчувати: загальна втрата цілісності історій, жахлива робота з візуалом та непотрібні акценти.

Все це присутнє у триквелі Ант-мена: про який ми детально розповіли у рецензії: https://flashforward.media/ua/ant-man-and-the-wasp-quantumania-review/

Наразі ми є свідками рідкісного явища у світі кіно: перед нами династія режисерів, де син вартий свого батька.

Брендон Кроненберґ має на мобі величний тягар у вигляді прізвища свого батька: живої легенди і творця жанру, у якому він досі домінує як найбільш оригінальний режисер (згадуємо "Злочини майбутнього") та може бути цікавим у інших (згадуємо, наприклад, Eastern Promises). З цим тягарем легко увійти в кіноіндустрію, але дуже важко стати самостійною фігурою на дошці.

Брендону Кроненберґу, схоже, вдається: якщо його Possessor був дуже сильним оммажем на творчість батька, то Infinity Pool окреслює його власний поочерк, в першу чергу візуальний та тематичний.

На виході ми отримали першу по-справжньому цікаву історію на тему eat the rich - те, чим мав стати "Трикутник смутку", але так і не став: https://flashforward.media/ua/infinity-pool-review/

У прокаті "Памфір" Дмитра Сухолиткого-Собчука — чи не найочікуваніший український фільм року, який отримує практично одноголосну підтримку критиків та глядачів.

Дуже рідко заяви дистриб'ютора так добре співпадають з реальністю. Нам обіцяли якісне кіно з нешароварним колоритом та дійсно ефектною історією - і, як не дивно, ми отримали саме таке кіно.

Розповіли про нього: https://flashforward.media/ua/pamfir-review/

Ми 4 місяці нічого не постили, бо наш головред у ЗСУ, а ми, на жаль, не встигли вибудувати ефективний механізм роботи.

Що ж, краще пізно, ніж ніколи. Ми повертаємося до роботи в дуже неспішному обмеженому форматі. І, звісно ж, ми не могли не почати з нашого улюбленого формату - коли ми вічно знаходимо недоліки та проблеми у тому, що стає загальним трендом. "Барбі" ним стала, і, до розчарування продюсерів Warner Bros, не "вбила" новий фільм Нолана у прокаті.

Здається, саме у цьому секрет славнозвісного "Барбенгеймера". "Барбі нагадує універсальний медіа-паразит: технічно досконалий, але абсолютно несамостійний. Цей фільм може бути ефективною рекламою будь-чого — від ляльки до важкого байопіку Нолана — але тільки не самостійним твором.

Повний текст тут: https://flashforward.media/ua/5-reasons-not-to-watch-barbie/

@fforward_magazine

Майже рік ми не випускали нових матеріалів. Ми планували працювати у нерегулярному форматі, однак служба нашого головного редактора не дозволяла йти у такому режимі.

А нещодавно ми дізналися, що мало не втратили весь сайт через брутфорс-атаку та майже успішну спробу взлому. Кому знадобилося ламати маленьке медіа про кіно, яке не працювало з літа минулого року — питання відкрите, але висновки ми зробили та як кажуть в ЗСУ, терміново посилили пильність.

Наразі у нас в планах випустити декілька цікавих текстів, а там вже як піде.

І почнемо ми з резонансної "Громадянської війни" Алекса Гарленда, яку в нас чомусь переклали як "Повстання Штатів". Алергію на термін "громадянська війна" можна зрозуміти, але, на жаль, зараз ідентичні кроки робить і Росія, адаптуючи назву в стилі Соловйова - "падение империи".

Але залишимо політаналіз тим, кого він годує і поговоримо про те, що ж Гларленд зробив добре, а де не дотягнув:

https://flashforward.media/ua/civil-war-alex-garland-review/