"Існують фольклористичні записи про різні обряди, пов'язані з рослинністю на Зелені свята; чимало з цих обрядів живі й за сучасності. Типово — прикрашання оселі чи людей вінками, могло відбуватися прикрашання дерев. А саме будинки прикрашаються пахучою зеленню: лепехою, любистком, м'ятою, полином, чебрецем та свіжими паростками берези. Набір святкових рослин відрізняється залежно від регіону. Так, на Київщині молодь приносила додому гілля дуба й кидала на огірки. Подекуди потім брали на кладовище суху зелень («май», що складався з листя та квітів), якою була прикрашена хата на Трійцю, розкидаючи її по дорозі чи прикрашаючи вінками могили. В деяких місцевостях волошки вважалися русалчиними квітами, тому їх не можна було рвати (...) Напередодні Зеленої неділі, у суботу, що називалася клечаною, хату, подвір'я та господарські будівлі прикрашали клечанням — зеленими гілочками дерев або великим листям, які часто ламали в лісі. Гілки встромляли в стріху, на воротах, біля вікон, за ікони. Збереженість клечання наступного дня вважалася пророкуванням того, чи всі в родині доживуть до наступної Зеленої суботи. Підлогу або долівку в хаті встеляли запашними травами: татарським зіллям (лепехою), чебрецем, канупером, полином. Українці обирали для клечання частіше клен, липу та березу".

Уявляєте, як воно все пахло?

Гортензія має дуже тендітний, шовковий, меланхолійний запах: пудровий, ірисово-фіалковий, трішки морквяний, чисто-бавовняний.
Ніколи не зустрічала заявлену гортензію у парфумерії, чесно кажучи, але мені принесли додому букет з них і я вперше докладно відчула ніжну красу їх аромату. Не хотілося з ним розлучатися, виходячи на прогулянку, тож я спробувала знайти щось схоже у себе.
І таки знайшла!
Виявляється, у Eau de Narcisse Bleu Hermès, блідому землянистому нарцисі, запах гортензії (принаймні того сорту, який мені подарували) складається майже ідеально.
Тут і свіжа постіль, і чиста блакить, і холодна іононова пудра, і сирість ірисового коріння.
Словом, ідеальний аромат для тих холодних злив, що ми зараз маємо.

А ви зустрічали/виділяли запах гортензії в парфумах? Діліться, бо хочу вирушити на полювання за ними 🌝

Бачу, що останнім часом приєдналося багато українців, тож ще раз нагадаю про нашу парфумерну спільноту, де можна щось придбати, продати або просто поспілкуватися з місцевими :) Перше посилання на канал, друге — на чат.

https://hottg.com/parfukraine

https://hottg.com/+kdheUxvHLYg2YTdi

Останнім часом багато ношу Oudh Infini Dusita (Що? Так! Він у спеку звучить неперевершено, просто спробуйте), і ось знайшла цікаве та наглядне відео про отримання уда, особливо для тих, хто нещодавно цікавиться парфумерією.

Основні тези:

- Першокласна сировина алойного дерева (або ж райського/орлиного/аквіларії/каламбаки) може коштувати до 100 000$;
- Цінність має сировина лише тих дерев, що через певні механічні пошкодження уражаються грибком і через це виділяють запашні смоли;
- Так як використовуються лише уражені ділянки дерева, їх необхідно ще й вирізати зі зрубленого дерева;
- Ефірне масло "визрілого" уду може коштувати до 80 000$ за літр;
- Алойне дерево знаходиться під загрозою вимирання, адже їх кількість у світі скоротилася на 80% за минулі 150 років;
- Більш того, за певними оцінками лише 2% з них повноцінно інфікуються необхідним для утворення цінної сировини грибком. Але тут не все так погано, бо цей процес можна штучно запустити;
- Зі штучно зараженого алойного дерева сировина не обов'язково виходить гірше (тут скоріше важливо, як я розумію, які відтінки запаху вам хотілося б мати), але натуральне все одно може коштувати до 100 разів дорожче.

https://youtu.be/EfoKYqGh4ig

Hyde Hiram Green

Коли була в Будапешті, спробувала декілька робот Hiram Green і дуже пожалкувала, що його нема в продажу в Україні.

Це бренд канадського за походженням парфумера, що проживає у Нідерландах. Його центральна ідея — показати, що 100% натуральна парфумерія не є нудною та нестійкою.
Якби я не дізналась про цю особливість, то і не вгадала би, адже всі аромати бренду звучать повноцінно та професійно. Це не обмеження заради обмежень, вони дійсно яскраві та красиві, з естетичним і чітким наративом (а наратив — це вже половина успіху, і його багато кому не вистачає).
Флакони у житті також виглядають та відчуваються на дотик чудово, що не завжди буває у брендів і покрупніше.

На моє щастя, в магазині було декілька семплів, тож маю змогу детальніше розповісти про дві роботи бренда.

І першою з них передчасно стане Hyde. Чому передчасно?
Бо це ідеальні парфуми на осінь.

Перший вдих — збиваючий та агресивний.
Густий, чорний, костровий дим.
Шкіряні чоботи, намащені дьогтем.
Це — дійсно містер Гайд, жорстка та темна сторона натури.

Але з плином часу аромат дедалі м’якшає і заспокоюється, перетворюючись на доктора Джекіла.

Дим розвіюється і перетворюється на ранковий туман, осяяний рідкими промінчиками сонця.
Розкривається головна тема — теплий солод з м’якою, несолодкою та якоюсь навіть пшеничною ваніллю і лабданумом.
І все це розливається на тлі сухого осіннього листя, залишків снопів сіна, дубового моху, грон жовтих кассій та одинокої чашки пуеру.
Аромат стає есенцією затишку та особливим відчуттям саме осінніх обійм через цупкий твід.

Для мене він все ж надто густий, щільний та чоловічий (не сприймайте цю характеристику надто серйозно, то мої асоціації), щоби особисто носити, але я була б щаслива уткнутися носиком в його джерело в якийсь холодний жовтневий день.

A Drop d'Issey Issey Miyake

Обрала собі на сьогодні цей аромат ще до того, як дізналася сумну новину.

5 серпня у віці 84 років помер Іссей Міяке. Про його досягнення у моді годі й говорити, а от те, наскільки його біографія зараз відкликається для українців, не згадати неможливо. Народившись у 1938 році у Хіросімі, він чудово знав, який жах приносить війна і до якої безумної жорстокості можуть дійти люди.

Один з останніх ароматів під його ім’ям, тим не менш, є протилежністю всьому темному, гострому та агресивному.

Запах A Drop d’Issey дійсно має форму краплинки, ідеально округлої, гладкої та суцільної на дотик. На погляд же він здається перламутровим, імлистим, білим з рожево-фіолетовими відблисками, наче камінчик опалу. В мигдальному молочці, розмішаному з рисовим борошном, розчиняються абстрактні квіти, почасти химерно обертаючись блідим бузком та пухнастими кульбабками мускусів. Трішки ванілі та холодних спецій, анісу та гвоздики.
І з часом відбувається щось дивовижне: ця ефемерна сфера покривається скоринкою, наче її намагаються запекти і перетворити на печиво. Здавалося б, цокни ложечкою, і хрустко, як в крем-брюле, розіб‘ється це карамелізоване покриття, вивільнюючи квіти і тумани.

Дивно, але красиво. А ще неймовірно затишно і наче навіть безпечно.
Чого ще воліти зараз?

Slowdive Hiram Green

До свята Медового Спасу як раз один з наймедовіших ароматів 🍯

Свіжі білі квіти апельсину та табака, і його ж духмяне, кумаринове листя в трубці.
Густа, але помірна солодкість та жуйковість сухофруктів — переважно екзотичних, як-то манго, банани та маракуйя.
І, звісно, насичений, темний гречаний мед, прямо з сотами, ще зберігаючий гул цілого вулика у собі.

Назва Slowdive дуже вдало символізує те, як повільно та млосно тут в меду тонуть пелюстки та шматочки фруктів, і як він сам тягнеться і тане на сонці.
І хоча потрібно любити солодкі аромати, щоби носити його, в ньому нема жодної надмірності та штучності, він природній та живий, тож сподобається тим, хто не любить цукор та artificial sweeteners в запахах.

Вітаю тих, хто святкує, та бажаю всім чудової та спокійної неділі!

Де мої 16 років, ха-ха…

https://youtu.be/MKYY0IlTMw4

The Voice of the Snake

Уд без уду, складений з темного диму і відображень у дзеркалах.

Тонкий, чистий батіг шафрану, гірка чорна шкіра, солодкі, кремово-карамельні пахощі пало санто, оксамитові пачулі та квіткове ехо.

Жорсткий і суворий, Голос Змії свистячим шепотом призвичаює до дум та реальності. І що в останні дні особливо актуально, його димність — це не згарище (які я і раніше не любила в ніші, а зараз вже ніколи не зможу носити), а холодний дим тютюну та ефектної появи.

P.S. The Voice of the Snake і Gucci Guilty Absolute вже є, потрібен ще Dark Lord by Kilian для повного комбо морільясівських бдсм-конюшень😏

Eau de Gentiane Blanche Hermès

Хочу вже осінь і дощі. Може, тому, що зі мною дивним чином ніколи не траплялось нічого поганого саме цього сезону (Боже, будь ласка, продовжуй тенденцію), може, тому, що аж надто хочеться пошвидше спокійно пережити заключні серпневі свята… хай там що.
Білий тирлич (тааак, це gentiane/горечавка, я ніколи не перестану радіти відкриттю нових парфумерних слів для себе) мене завжди мисленнево евакуює в найкраще місце на землі: модерний, але з реверансом до традиційних шале будиночок в Альпах, де на сонці сушаться легкі одежі, квітнуть луки і ти дійсно починаєш свій ранок зі склянки води з лимоном.
Чистота, прохолода, стриманість та беззаперечний дух old money.

Philosykos Diptyque

Отримала цей флакон суто завдяки випадковості і не можу перестати радіти тому, як він мені подобається та пасує до настрою зараз.

Минулого року я зрозуміла, що мене остаточно доконала уривчастість власних знань, і змістила увагу до початків. Бо коли безладно читаєш, слухаєш та дивишся то одне, то інше, цілісна картина світу утворитися аж ніяк не може, тому з січня я оточила себе минулою ерою. У вирі же подальших подій античні автори та темп їх світу стали ще принаднішими для мого запаленого розуму.
Тож не дивно, що багато місяців уві снах мені ввижається саме Еллада та її аромати.
Philosykos, як на мене, просто не здатний нагадати будь-яке інше місце.

Звивисті інжирні дерева зі стиглими плодами та лапатим листям.
Яскравий та галасливий аромат свіжескошеної трави, пухнаста шкірка зелених персиків та гіркий гальбанум.
Медові квіти, огіркова прохолода та легке кокосове молочко.
Теплі струмки, сполохані німфи та культ Деметри.

Дійсно, лише у таких позачасових пейзажах і можна уявити собі всі ці дива, де люди стають квітами, звірами, зірками, здійснюють подвиги, перевершують богів, кохаючись з ними, обдурюючи та влипаючи в неймовірні історії, просто побившись об заклад. Інколи чарівні, інколи обурливі, але завжди з власним обличчям та індивідуальною долею.

(А я, чесно кажучи, зараз більше за все боюся стати ще одною цифрою у статистиці).

Взагалі не за тематикою канала, але не можу, дуже хочеться поділитися парою думок про мову.

1. Багато хто з переходом на українську зізнавався, що вони росли у парадигмі, що це «мова села». Не можу сказати, що я цього уникла у дитинстві, але оскільки мій підлітковий вік та особистісне формування були після Революції гідності, то, мало-помалу, в старших класах та університеті в мене сформувалося зворотнє відношення до української мови, як до чогось нереально серйозного та єдиної мови, якою може бути високе, офіційне та академічне. Коротше, українська стала для мене ментально чимось на кшталт латини для європейців минулих віків, і для мене окрім фактору мови оточення та родини було дивно користуватися нею у власному побуті та справах саме через це, а не інші упередження. Але ніхто зі знайомих мені людей про схожий досвід щось не пише, а я хочу знати, що я не одна така, тому діліться 👀

2. Всі слова якось відчуваються і викликають певні асоціації. Всі ми переживаємо щось при слові «Україна», чи не так? Для мене воно тепле, об‘ємне, сонячне, пахне пшеницею та яблуками; відчуття не з неочевидних, і я впевнена, що багато хто має схоже. Що ж стосується незнайомих слів, тим паче в інших мовах, то часто певні асоціації виникають або через схожі корені, або через саме звучання. Та от питання, яким я дістала всіх знайомих англомовних, а особливо британців: як їм відчувається слово Ukraine? Чи не є в них асоціація ледь не протилежно забарвлена розповсюдженій у нас, адже виходить, що вони у ньому сприймають частку «UK» (тобто пов‘язану з самою Британією), «rain» (дощ, сум, меланхолія) та на слух «reign» (монархія, королівство)? Як тоді взагалі це слово цілком має відчуватися-то?
Робіть з цією інформацією що хочете, а краще самі спитайте і знову-таки розкажіть мені, бо мої респонденти зависли у повній прострації після цього питання.

3. Не думка, а крик в пустоту: я вже декілька місяців пишу тут українською. Що ж ті, кого це не влаштовує, все ніяк остаточно не відпишуться?

Encelade Marc-Antoine Barrois

Одного дня я зрозумію, чому єдина сфера, де мені шалено подобається футуризм та взагалі особливо цікавить щось естетично нове — це парфумерія, і чому саме вона не викликає жодного дисонансу при найдивніших поєднаннях з іншим у моєму житті, але не сьогодні.

Неоновий зелений ревінь, винний інжир і вишнево-полуничне варення.
Солодкий кремовий сандал, боби тонка і горіховий ветивер.
Йод та ізобутилхінолінова шкіра.
Запах між живим та мертвим, солодким та гірким.

Темп розгортання Енцеладу нагадує яскраві кадри мальопису, а його сюжет та барви — фільм «Анігіляція» з Наталі Портман (не буду спойлерити, просто подивіться).

Наче все просто, наче ще один ескіз навколо тієї ж теми у марці (але нехай, вони й задумані всі родичами), наче «це там що, лінія Бакари простежується?», але моментальний вау-ефект і бажання покрутитися у ньому в різних погодах та настроях.

Ганімед мені все ж подобається більше, але і цей божевільний ревінь для Харлі Квін у невеликому обсязі потрібен.